Політичний аналітик Олександр Солонько

За густою інформаційно-димовою завісою вже мало хто пам’ятає, що «безальтернативний» «мінськ», який президент скоро певно захоче канонізувати, був не завжди і не єдиний. Це був не єдиний формат, в якому можна було вести якісь перемовини. І Нормандським форматом теж все не закінчується. Тоді в 2014 році був ще один формат – «Женевський». І вибудовувався він по лінії «Україна-РФ-США-ЄС». Але влада чомусь відмовилася від нього. Хоча зараз багато хто з трепетом очікує, що можливо Вашинґтон таки вступить в переговорний процес, який вже завів Україну в пастку.

Але це вже минуле. Так само заявив Лавров у листопаді 2014 року. Тоді ми перебували на кривій доріжці між «мінськом-1» та «мінськом-2». В ті дні мені як раз довелося побувати в прифронтовій зоні та понівеченому Слов’янську. Спогади вже досить химерні, але під купою інформаційного сміття проглядаються, бо слід залишили чималий.

Так от тоді ворог вже вчепився в той клятий «мінськ». Спочатку в перший, потім в другий. Через три місяці після тієї заяви Лаврова в лютому 2015 року в ООН було схвалено резолюцію, яка вивела «мінськ-2» зі статусу мотка туалетного паперу в офіційний документ.

Тобто, спочатку влада сама виходить із куди більш логічного для інтересів України женевського формату. А потім дозволяє диктувати нам завідомо невигідні умови. І зараз бачимо як нас тикають в них носом, вимагаючи виконувати. І не тільки Кремль.
Але платівка в одного з найбільш успішних представників олігархічного правлячого класу, який зайняв омріяну посаду президента, не змінилася. «Альтернативи нема». Звісно нема, якщо її не шукати.

Джерело: Олександр Солонько

БЕЗ КОМЕНТАРІВ