Політичний аналітик Олександр Солонько

Іронію викликають новини на кшталт «українці все менше вірять у подолання корупції».

Провладні експерти і деякі політики намагаються перевести дискурс в площину, у якій простіше звинувачувати пересічних українців у ситуації, яка склалася. Мовляв, подивіться в дзеркало – ви ж такі самі, тільки дрібніші. Останні роки триває шалена робота з боку правлячого класу для того, щоби підвищити загальний рівень цинізму в суспільстві. Влада переконує, що українці такі ж, як вона. Дають і беруть хабарі, вирішують особисті питання через знайомства, родичів тощо. Чого ж тоді вони хочуть від влади.

З іншого боку, якщо ми сидимо і чекаємо, поки хтось за нас здолає корупцію, тоді ми в принципі не особливо і заслуговуємо на краще життя, чи не так? Тому сидіти і робити якісь оцінки, вірити чи не вірити – це не позиція. А суспільство в таких вкидах позиціонують саме так.

Боротьбу з корупцією подають як щось міфічне і сакральне, а насправді практично жоден топ-корупціонер не відправився в місця не дуже далекі. І весь шум, який створюється навколо теми, нічого не вартий, поки напрямок удару не буде змінено. Боротися треба не з проявами корупції. А з тим, що робить її можливою. З викривленою моделлю суспільних відносин, де олігархи мають все, а українці – закон, виписаний так, щоби не давати можливості нормально жити. За заміну недолугого законодавства, написаного або бюрократами в інтересах вузького кола обмежених людей, або демагогами, яких не цікавить нічого, крім інформаційного шуму. Із системою колективної безвідповідальності, яка доводить будь-яку справу до моменту, коли влада розводить руками і пише відписки, де читаємо, що в тому чи іншому злочині винних знайти неможливо і ніхто відповідати не повинен. Із самими собою за те, щоби не лише спостерігати і обурюватися, а працювати й самим. І тому подібне. А те, що є зараз, не більше ніж пустий і безглуздий шум.

Джерело: Олександр Солонько

БЕЗ КОМЕНТАРІВ