Аналітик Олексій Арестович

СТРАТЕГІЯ РЕВОЛЮЦІЇ.

Для «економістів».

  1. Питання національної безпеки стоїть на першому місці завжди.

Чого не розуміють «економісти», а тепер вони мають те, що мають.

Якби пам’ятали про це питання, не допустили б прямого впливу фінансо-промислових угруповань на політику – всередині, і втрати Криму і Донбасу – ззовні.

  1. Від захисту обраної соціально-економічної моделі до нав’язування такої моделі – різниця в один твіт.

Чи компетентні економісти визначати/контролювати цю різницю? ..

  1. «Розумний піклується заздалегідь».

Розумні люди б заклали вже зараз в політекономічну модель основні настройки 2030-го року.

Менш розумні:

– будували б зараз відкрите і правове суспільство, відсікаючи основні ризики скочування в закрите і волюнтаристське, дали б економіці відрегулювати саму себе (взаданих контурах) і забезпечили б преференції вітчизняній економіці на міждержавному рівні.

Зовсім дурні:

– реагували б на ситуативні виклики в короткостроковій перспективі.

Ми поводимося як зовсім дурні, тому, що хитрожопі і при цьому – невмілі.

Я особисто, мрію про втілення першої стратегії, стараюсь добити третю, намагаюсь забезпечити перехід хоча б до другої.

  1. Майдан мав величезний футуристичний потенціал – масштабом для усього людства. Ми його спустили в канаву.

Майдан показав, що стратегічні завдання за цілу країну можна вирішувати недержавними способами, оминаючи бюрократію, з опорою на самоорганізацію та новітні технології. І як само – можно, також показав.

Цей засіб жити – основна ознака когнітивного суспільства, що, за думкою тих, хто мислить, прийде на зміну модерному орієнтовно у 2030-60 рр.

Футурологія скотилася до національної революції.

Потім – до відбиття зовнішньої агресії.

Потім – до внутрішньої контрреволюції.

Контрреволюція закономірно перемогла.

Тому, що вона була злою, мала переважаючий ресурс, і готова була йти до кінця у боротьбі за своє – на відміну від революції.

Але чомусь революціонери досі зосереджені на двох речах:

– скиглять по втраченому,

– плекають плани помсти.

Легко побачити, що це також стратегія.

Стратегія 14-літнього ображеного підлітка.

Англосаксонська стратегія передбачає вміння працювати з данностями (це, до речі, і філософічна чеснота).

Саме тому, світ – англосаксонський.

Перемогла контрреволюція?

Добре, працюємо з контрреволюцією.

  1. Як працювати з контрреволюцією?

Для того треба знати стратегію контрреволюції.

Стратегія контрреволюції полягає у тому, що вона розуміє суму протиріч між суспільними відносинами та суспільними завданнями, та разом – із суспільними очікуваннями.

Вона перемогла тому, що поставила для себе завдання владнати це протиріччя шляхом впровадження обмеженого пакету реформ.

Для впровадження обмеженого пакету реформ, потрібно вирішити три субзавдання:

– придушити альтернативи (або примусити працювати їх актив на себе),

– зберегти владу,

– примножити власність (захопити нові активи) – як запоруку політичної влади, власної безпеки та гарантії їх збереження та продовження.

Тут нам добряче пощастило:

– актуалізувався зовнішній ворог.

З одного боку, він добив футурологічний потенціал Майдану (за що йому красно вдячна світова консервативна Система разом), але, з іншого, вимагає від наших контрреволюціонерів ефективно забезпечувати національну безпеку, як запоруку від втрати власності, яку, в іншому випадку, захопить ворог.

Необхідність дбати за безпеку створила у системі контрреволюції революційну під-систему; так чи не найбільш контрреволюційна установа України – МВС, створювала у собі підсистему революціонерів – добробати.

Компромісом між добробатами та старим МВС стала нова поліція.

У новій поліції наочно відобразилася уся стратегія контр-революції:

– зробити під-систему революції в сфері нацбезпеки керованою,

– абсорбурбувати кадри у революції,

– зробити ці кадри лояльними, потім – купленими та інтегрованими у контр-революцію.

Насправді, у наших умовах, це виявилося чи не найбільш вдалим варіантом для революції та революціонерів.

Зараз лінія фронту за майбутню Україну проходить саме в органах та силах системи нацбезпеки України.

Там, саме там, змагається контрреволюція з революцією.

Стратегія зміни Системи у цілому – оздоровлення під-системи нацбезпеки та проекція здоров’я на під-системи Системи, з якими вона взаємодіє.

Питання нацбезпеки – ось пастка, в яку Систему спіймала Історія.

Система змушена залучати революціонерів до себе і терпіти революцію в собі, бо хоче вціліти та вирішити власні завдання.

А це означає – що здоров’я вже руйнує хворобу зсередини.

Ясно, що хвороба не здасться просто, але – це стратегія: визначена, твереза, раціональна, яка має всі шанси на успіх.

Ви кажете – владі потрібна війна?

Ні, це нам потрібна війна. Бо поза війною зовнішньою одразу розпочнеться війна внутрішня з трьома можливими фіналами:

– розпад України за югославським варіантом (35% вірогідності),

– перемогою контрреволюції та остаточним придушенням революції (60%),

– перемогою революції та повтору перших двох циклів, тільки вже з суттєвими втратами території держави завдяки посиленню зовнішньої агресії у період безладу.

Ви дійсно хочете цих варіантів?..

Звідси, ВИСНОВКИ:

  1. Не бажайте нашій революції перемоги – на цьому етапі. Вона не здатна перемогти, поки не готові самі революціонери і – належні умови.

Бо українські революціонери ані ментально, ані організаційно, ані технічно, ані світоглядно не готові до вирішення державних завдань. Тим більше – в умовах зовнішньої агресії.

Якщо б вони були готові – вони б не програли внутрішній контрреволюції всуху, маючи усе для перемоги, включно з повною розгубленістю контрреволюції, наприкінці лютого 2014.

  1. Не вважайте, що усе втрачено.

Навпаки, маємо найкращій з можливих тут і зараз (у всій сполученості умов) варіант розвитку подій (Бог любить Україну).

Так, нам показали на Майдані шалені перспективи, потім – спустили на землю, вчитися їх не втрачати.

  1. Якщо ви революціонер і бажаєте революції, йдіть у систему нацбезпеки країни та змінюйте її зсередини. Або сприяйте її змінам.

Це буде дуже важко, бо Система буде вам опиратися шалено, зокрема, купувати та ламати.

Але, саме таким чином з’ясується – ви дійсно революціонер чи так – потеревенити?..

  1. Вдосконалюйтесь. Бо завдання дуже складне:

– виявитись розумнішим за своїх ворогів: зовнішнього ворога та контрреволюцію внутрішню. А вони набагато сильніше, спритніше, розумніше, багатше, зліше, далекоглядніше.

І на відміну від революціонерів – дійсно вміють грати в стратегії.

Багато хто з революціонерів, мріє про політичну боротьбу.

Що ж: якщо у вас є мільйонів 200 у.е., та досвід їх надбання, збереження та примноження, можете спробувати.

Решті я вже сказав, що робити.

Йдіть у силовики, або вдосконалюйте методологію, якщо здатні до теоретичної роботи.

  1. Теорія та методологія – це друге (за порядком, а не за значущістю) головне завдання революції.

Через експертизу, захоплення та нав’язування мислення можна впливати дуже сильно.

  1. Якщо зробите та втримуєтеся від спокус, через десять років, ви будете старшими функціонерами системи нацбезпеки та провідними консультантами (щонайменше) України, а до того ж часу дозріє і ситуація в світі, і новий технологічний пакет, який знищить стару олігархічну економіку, як таку.
  2. Ось тоді, коли належні умови будуть створені, і подивимось – чія тут влада і яку ми тут збудуємо країну.

———–

Ви скажете – десять років?!..

Це і є стратегія, любі.

Десять років – це нам ще дуже пощастило (бо йде технологічна революція), бо зазвичай, такі завдання вирішуються у терміни 30-50 років.

Якщо ви не здатні до такої довгої та наполегливої праці, до реалізації довгих стратегій, до пролонгованих жертв, до гри з Історією, ви не революціонер. Ви хтось іншій: щоб ви там не говорили і про себе не думали. Можливо, ви, навіть, вдалий бізнесмен. Але – до чого тут революція?

Найстрашніша помилка у житті – переплутати масть. Краще не плутайте. Усе розпочинається з вірної оцінки самого себе.

А то ви можете «…просто репостнути», а спитають як з революціонера.

Джерело: Олексій Арестович

БЕЗ КОМЕНТАРІВ