Олексій Арестович: Тектонічні зсуви в медійному ландшафті свідчать про початок президентської кампанії

Аналітик Олексій Арестович

У РОЗРИВІ.

Багато прекраснодушних співвітчизників заспівали про «свободу» і «як ви посміли заборонити Інтернет». Я всіляко вітаю сам рефлекс, спрямований проти будь-яких заборон, але хочу дещо пояснити.

Кіберпростір визнаний програмними документами НАТО, КНР та нашого противника – РФ, однією з чотирьох зон бойових дій, разом з землею, повітрям та водою.

Ви, може, в живете у вільній краіни, а я живу у країні, що воює.

Усі (прописом – усі) соціальні процеси к світі кимось генеруються, модеруються та спрямовуються. Лише дуже наївні люди можуть вважати, що «Інтернет – зона свободи».

За часи незалежності найбільшими грошима, що ходили Україною, були гроші російські.

Дуже багато фахового, що було тут у різних сферах (зокрема, бізнесі та політиці) афільованим з цими грошима, а це означає: з цими інтересами і з цими сенсами.

Російські інтереси почуваються тут досі дуже і дуже вільно.

Якщо ви думаєте, що Британії було б легше виграти Фолклендську війну, якщо б британці масово сиділи у аргентинському сегменті (тоді неіснуючого) Інтернету, тримали там скриньки та паролі, вели суспільне, особисте та бизнес-листування, то вітаю – ви помиляєтеся.

І не треба посилатися на досвід іноземних країн, не спрацює.

Найбільш вільна країна світу – США, має жахливий за розміром та повноваженнями, апарат безпеки, зокрема, кібербезпеки. Про Ізраїль, що не вилазить з «Інтернет-бізнесу», годі й говорити.

Усе починається зі створення умов. Потім, дії в цих умовах. З цієї точки зору, забороною ватних ресурсів, створені належні умови. Якщо буде відповідне технічне та адміністративне забезпечення.

Але зроблено це було АПУ та РНБО максимально криво (як завжди). Подібні тектонічні зсуви, згідно з великим принципом «ЕіК», треба було робити, одночасно з пакетом щодо лібералізації українського Інтернет-бізнесу, як такого.

Якщо б було проголошено про повне припинення силового втручання у діяльність ІТ-бізнесу, про взяття його державою під охорону, про надання 13 млн користувачам альтернативи та про відсутність небезпеки подальших непідготовлених заборон, тоді б можна було говорити про адекватність дій влади існуючим викликам. Поки – ні.

Ясно, що в країні, де факто, розпочалась президентська кампанія: якщо розпочали змінювати медійний ландшафт такими тектоничними зсувами.

Ясно, що ставка у цій кампанії – неймовірна, що визначить долю Європи на декілька років у дуже гарячий період.

На черзі, я так розумію, розборки з ТВ, під виглядом нової хвилі ліцензування: переходу з аналогу на цифру.

Тому, нам, юзерам, в наш бурхливий час, треба чітко розуміти речі та відділяти їх одну від іншої:

– заборона ватних ресурсів – ОК;
– те, як це було зроблено – не ОК;
– використання політики безпеки та адмінресурсу державного рівня в інтересах забезпечення приватних політичних інтересів – не ОК;
– відсутність компенсації суспільству та бізнесу за накладені обмеження – не ОК.

«Один ОК на три не ОК» – сакральна формула теперішньоі влади.

Треба міняти. Хоча б на протилежне співвідношення.

Джерело: Алексей Арествич

БЕЗ КОМЕНТАРІВ