Олена Галкіна, історик, експерт з міжнародної політики. Переїхала до України з Росії

Що термін прийдешній всім готує?

1.Чи отримав Путін від населення реальний мандат довіри «робити, що завгодно, включаючи ядерну війну»? Звичайно, ні.

Нагадаю, що це не вибори, бо в Росії немає свободи слова і зібрань, незалежного суду, політичної конкуренції, можливості будувати легальні партії.

Явка розганялася усіма можливими способами, крім одного – допуску до виборів усіх опозиційних кандидатів. Причому основні способи: адмінресурс і ярмарки-розпродажі – недвозначно нагадували населенню про його кріпосний стан. І навіть при цьому довелося домальовувати, щоби перевершити абсолютний результат Медведєва в 2008.

Захоплення і єднання росіян навколо агресивної зовнішньої політики Путіна явно перебільшені пропагандою. Кремль знає це, але реальних настроїв суспільства з’ясовувати не хоче, боячись його розбудити (в перебудову, пам’ятаю, розбудили).

2.Реально стабілізує суспільство не «посткримський консенсус», а, по-перше, грамотна економічна політика, яка в умовах кризи стримує інфляцію, забезпечуючи задоволення потреб на підставі піраміди Маслоу. Основні соціальні виплати проводяться, наскільки я розумію, чітко. Крім того, існує певний простір для мікробізнесу, починаючи з дерегуляції, податкових канікул і закінчуючи відносно вільним доступом до Інтернет-торгівлі. Кожен може поправити своє становище, перепродуючи щось з Алібаби. Самозайнятих кошмарити поки не наважуються, наскільки мені відомо.

Друга складова російської стабільності – відчуття, що тільки Путін може забезпечити потребу в безпеці. Люди зовсім не хочуть стерти світ «в ядерний попіл», судячи з опитувань, вони бояться, «щоби не було війни». Досягається вона зовнішньополітичними авантюрами, в результаті яких Росія таки насправді опинилася «в кільці ворогів», а також медіаполітикою всередині країни. Цих двох «китів» вони спробують зберегти.

3.Якщо Кремль в реальній політиці виходитиме з цих факторів, які йому прекрасно відомі, Росія не буде розв’язувати воєн, крім гарантовано «маленьких переможних», тобто проти явно слабкого противника, який не чинить опору.

Але тут є серйозна небезпека ексцесів експертизи, тому що дві останні війни – в Україні та в Сирії – переможними так і не стали, хоча з приводу анексії Криму у Кремля може поки бути ілюзія успіху.

4.Ще одна загроза в тому, що президент-«національний лідер» розчавив собою всі інші політичні інститути. Це залишає місце тільки для екстра-інституційної протестної активності, яка, на жаль, завжди ризикована. Тим часом, її зараз розвивають різні опозиційні групи. Найбільш успішний на землі і в медіа Навальний, про що свідчать результати роботи майданчика МБХ, якісь активності Форуму вільної Росії. Навальний по всій країні здатний вивести на вулиці більше людей, ніж «нацлідер», якщо не включати адмінресурс.

За логікою, влада повинна зайнятися зачищенням саме цих груп. Побічно на це вказують нічні меседжі Путіна та його спікерів, в яких вся країна оголошувалася «єдиною командою», включаючи «незгодних» типу Собчак і Явлінського, які брали участь в кампанії. А прихильники бойкоту таврувалися ярликами «агентів Держдепу».

5.Що робити російській опозиції в цих умовах, на мій погляд, досить ясно: доносити свої думки до людей, розширювати мережу активістів і прихильників через нові канали комунікації. Пояснювати, чому ці вибори виборами по суті не були, результати частково безпосередньо сфальсифіковані (дуже цікаве відкриття спостерігачів в Чечні, де виявилося, що реальна явка від 30 до 60%, а де спостерігачів не було – 99%) і т.п. Все це, безсумнівно, стане в нагоді.

6.Завдання цивілізованого світу – ефективне стримування Кремля, щоби він почав відповзати з раніше захоплених територій і не розв’язав нових воєн. Це важко, але реально, враховуючи, які великі знання про цінності, принципи і методи політики РФ отримали на Заході в останні роки.

7. В цілому, Росія остаточно відвернулася від Європи та її цінностей, вибравши глибоку Азію. А щоб дістатися до КНДР, треба спочатку пройти Казахстан і Узбекистан. Рухається фундаментально, напрямок тримає стійко. Але, як хтось добре сказав, авторитарні режими не просто смертні, а раптово смертні.

Джерело: Елена Галкина

БЕЗ КОМЕНТАРІВ