Олена Галкіна, історик, експерт з міжнародної політики. Переїхала до України з Росії

Про візит Меркель у Сочі.

Якщо дивитися прес-конференцію Меркель і Путіна на каналі «Раша Тудей», головний герой цього івенту – схудлий Сурков, яким камера милувалася і так, і сяк. Що вже там, виглядає для своїх років просто фантастично.

А якщо до суті справи, враження сумні.

Головні меседжі Меркель щодо Донбасу:
– потрібна дорожня карта імплементації Мінська, де буде спільна мета – місцеві вибори в ОРДЛО, які дадуть цим районам законну владу;
– спочатку стійке припинення вогню, обмін полоненими, доступ України до свого держкордону, а потім вже проведення місцевих виборів.

У відповідь знову – абсолютно неприйнятна позиція Путіна «спочатку особливий статус, потім місцеві вибори». І, звичайно, прямі переговори між Києвом і фасадною адміністрацією, що її поставила в ОРДЛО Москва.

Кремль куражиться через свою недієздатність і переконаний, що час працює на нього. Окуповані землі інтегруються в РФ, влада України намагається прикрити провали в реформах етнонаціоналізмом, «вікно Овертон» в українському публічному просторі знову відкрите для регіонально-лінгвістичних ліній розлому. Формат Нормандії та Мінська, без офіційного статусу сторони конфлікту, для Росії дуже зручний.

А Меркель хочеться залишатися лідером «мирного процесу» і не пускати туди нових учасників типу США і Великої Британії. Здається, тут вони з Путіним порозумілися.

США зараз займаються Близьким Сходом і тролінґом Китаю, і тільки пряма загроза національним інтересам і/або сильна дестабілізація можуть змусити їх змінити пріоритети на Східну Європу.

Зрушити справу з мертвої точки можуть тільки цілеспрямовані зусилля України щодо визнання Росії стороною конфлікту. Але і тут прогресу немає. Поговорили про закон про окуповані території – і забули.

Джерело: Елена Галкина

БЕЗ КОМЕНТАРІВ