Олена Галкіна, історик, експерт з міжнародної політики. Переїхала до України з Росії

Фабула: Путін на прохання приватної особи – «українського політика» Медведчука – подзвонив Захарченку і Плотницькому, і вони «в цілому підтримали цю ініціативу», за словами Пєскова.

Контекст:

– головна тема навколо конфлікту на Донбасі – введення миротворчої місії ООН, предмет суперечки – повноваження миротворців (РФ пропонує тільки лінію розмежування, Україна і США – всю територію, що не підконтрольна Києву, включаючи кордон з РФ);

– спецпредставник США Волкер не раз повторював, що Росія де-факто – сторона конфлікту, яка повністю контролює ОРДЛО, а її маріонетки на Донбасі суб’єктами переговорів бути не можуть;

– до останніх переговорів із Сурковим Волкер висловлював надію, що резолюція РБ ООН щодо миротворців буде ухвалена до кінця 2017 року, поки Україна є непостійним членом Ради безпеки. Раніше Волкер говорив, що бачить вікно для прориву у вирішенні конфлікту до березня 2018 року (до виборів Путіна в РФ, а головне – до формування Штатами нового списку персональних санкцій проти всього клану Путіна та їхніх спільників в інших країнах – список цих осіб повинен бути наданий фінансовою розвідкою США Конґресу до 2 лютого 2018 року);

– Адміністрація Трампа не знайшла тем для переговорів з Путіним на полях саміту АТЕС, хоча РФ сильно домагалася цієї події;

– зустріч Волкера із Сурковим, заздалегідь запланована на дату одразу після ймовірних переговорів президентів, пройшла майже безрезультатно – РФ прийняла лише 3 з 29 поправок до свого проекту про миротворчу місію на Донбасі;

– Верховна Рада на цьому пленарному тижні могла розглядати законопроект про реінтеграцію Донбасу, в якому ОРДЛО визнаються окупованими Росією.

У результаті, за підсумками вчорашньої постановки за участю Медведчука як приватної особи:

– Путін формально підняв статус Захарченка та Плотницького, вперше переговоривши з ними офіційно;

– Путін показав видимість «конструктиву», ні на крок не наблизивши вирішення питання про миротворців, і зрушив порядок денний з місії ООН на обмін полоненими;

– ухвалення Верховною Радою закону про визнання РФ агресором відкладено в довгий ящик – профільний комітет його не схвалив.

Таким чином, Україна на даний момент втратила:

– ініціативу в процесі – Путін робить формальні, але кроки вперед, а Україна нічого не пропонує;

– можливість вийти нарешті з шизофренічного положення щодо статусу РФ в конфлікті;

– основу для початку визнання РФ стороною конфлікту на рівні ООН (а це дуже дієвий важіль тиску).

Тактика Путіна залишається незмінною вже майже три роки: затягувати час і не брати конкретних зобов’язань. Зараз його найближча мета – затягнути ухвалення Штатами нових санкцій щонайменше до кінця березня 2018 року. А там вже буде нова реальність на 5 років, до наступних виборів президента РФ.

P.S. Мета Путіна давно зрозуміла – конфлікт низької інтенсивності, що виснажує і Україну, і РФ. Але поки товстий сохне, як відомо, худий здохне.

Але чого хоче Порошенко? Чому досі немає офіційної стратегії реінтеграції, чому уряд не займається розвитком звільнених територій, чому переселенці досі не мають права голосу, чому для центральних медіа не існує цих земель і, головне, цих людей?

Джерело: Елена Галкина

БЕЗ КОМЕНТАРІВ