Політолог Петро Олещук

Отже, у Києві починається акція протесту (17 жовтня, – ред.) за підвищення мінімальних зарплат до 7700 гривень під керівництвом «останнього піонера» та за сумісництвом профспілкового та партійного лідера Капліна. Дивлячись на нього, до речі, розумієш, що це ті профспілки, яких ми заслужили.

Причини цього всього зрозумілі. Каплін йде на вибори. Грошей в нього вкладено чимало, і їх треба відробляти. Якщо ти позиціонуєш себе соціал-демократом, то питання зарплат – безпрограшне.

Але яка користь від цього всього? Можна підвищити мінімальну зарплату до 7,7 тис. гривень? Звісно, можна. Але тоді ці 7 тис будуть вартувати разів у 10 менше. Зімбабве з Венесуелою пам’ятаєте? Отож.

Чи справедливі у нас зарплати? Очевидно, що ні, і мають бути підвищені, але такі показники як мінімальна зарплата мають до цього досить опосередкований стосунок. Чому ніхто не говорить про погодинну оплату праці, яка була би логічною вимогою та дозволила б уникнути зрівняйлівки? Чому ніхто не говорить про диверсифікацію зарплат? Ну, щоб нарешті платити за роботу, а не за присутність «людиноодиниць»?

Ні, тупо все прив’язуємо до мінімалки. Чому? Бо електорату так зрозуміліше.

Тепер варіантів може бути декілька. Або ніхто не реагує і в проекті бюджету зберігається очікуване підвищення мінімалки до 4200 грн. Або йдуть на якесь підвищення. Депутати ж теж хочуть на темі пропіаритися. І тоді зрив перемовин з МВФ – реальність. Ну, і дефолт з усіма можливими наслідками. Не важко порахувати, що нікому з працівників в обох сценаріях краще не буде.

Ну, і не забуваємо про один момент. Донедавна уряд підвищував мінімалку ще і для того, аби виводити з тіні доходи та збільшувати базу оподаткування. Формальне підвищення мінімалки – це ще і навантаження на роботодавця, на яке останнє може знайти відповідь у вигляді скорочень.

Джерело: Петро Олещук