Політолог Петро Олещук

До дня Конституції. Після того, як Юлія Володимирівна оголосила в якості цілі «парламентарну республіку канцлерського типу», це викликало купу коментарів. Часто іронічних. А я цю ідею повністю підтримую. Єдина проблема – не дуже віриться, що сама Тимошенко тут щира. Ну, слабко я уявляю, що нарешті одержавши повноту президентської влади, вона одразу кинеться віддавати її «канцлеру». Хіба, якщо канцлером буде вона сама?

Але ідею я підтримую. Підтримую давно, і час лише підтверджує її правоту. У відповідь кажуть, що нам потрібна сильна влада в умовах війни…

Ви де живете? В Україні? Тоді ви мали помітити, що президенціалізм ніякої сильної влади не означає.

Тільки новий президент приходить до влади, довкола нього в’ється корупційне кубло з друзів та кумів. Вони засилають в Адміністрації Президента та починають усе ділити між собою. Самому ж президенту влаштовують «теплу ванну», і вже через рік він слабко орієнтується у реаліях власної держави.

Часто чую, що у парламентській державі одразу все захопить Кремль. Через продажних політиків.

Даруйте, а президента так притягнути не можна? Згадайте Януковича. Більше того, притягнути свого президента – задача не така складна. А от купити всіх – це майже неможливо.

Згадайте кейс Молдови і України. Молдова має парламентарну республіку. І в Молдові, і в Україні Кремль посадив своїх президентів. В Україні – кривавий Майдан і війна. В Молдові ж швидко вгамували Додона. І все. Курс на ЄС та НАТО залишився незмінним.

Ну, і ще. Подивіться лідерів президентського рейтингу. Вам ще хочеться президентську республіку? Щоб обрали якусь медіа-персону без зрозумілих публічних цілей? Ви скажете, що у парламенті будуть ті ж. Вірно. Але там ніхто з них не матиме монополії.

Джерело: Петро Олещук