Політолог Петро Олещук

Питання «об’єднання країни» у політичних кампаніях почало використовуватися досить давно. Власне, із 2004 року, коли, зусиллями російських політтехнологів кандидата В. Януковича, тема «поділу країни» на регіони стала домінуючою у політичному дискурсі.

Іноді тема «об’єднання» набувала анекдотичних форм. Як, наприклад, у випадку рекламних роликів кандидата В. Литвина, де він «стягував» країну за допомогою мотузок. Проте, переважно, питання «єднання» досить серйозно розглядалося усіма кандидатами на посаду президента та провідними політичними партіями десь років 15.

Зараз питання «об’єднання» набуває додатково значення, що обумовлено наступними факторами.

По-перше, в умовах агресії з боку Росії, що не припиняється і яка заснована на використанні слабкості українського суспільства та його розколотості, питання «об’єднання України» стає не просто політичним, а геополітичним.

По-друге, нікуди не зникає проблема деокупації українських територій, що знаходяться під королем ворожих сил, реінтеграції цих територій до українського політичного та правового простору. Хоча поки що реальність цих процесів і викликає певні сумніви, однак очевидно, що серйозні політичні сили повинні піднімати та вирішувати це питання.

Отже, питання «об’єднання країни» зберігає актуальність для політики. Тож немає нічого дивного, що усі основні (і не дуже основні) політичні гравці прагнуть засвідчити свою позицію з цього питання. При чому, позицій цих вже досить багато. Їх навіть можна систематизувати на основі ключових ідей, які висловлюються основними політичними гравцями для єднання країни.

Джерело: Петро Олещук