Політолог Петро Олещук

Особисто мені не подобається більшість із того, що робить нардеп Надія Савченко. Ну не потрібні нам відносини з легко-замінними путінськими маріонетками. Не потрібно створювати враження, що Донецький Шаріков і Луганський Кабан щось справді вирішують. І переговори вести треба явно не з ними. Немає ніяких ДНР або ЛНР. Є лише «Федерація ФСБ і ГРУ».

Хоча нічого інфернального я в її діях не бачу. Чому, наприклад, міністр Насалик може їздити в окупований Донецьк говорити з «друзями», а нардеп Савченко – не може. Де логіка? Чому прем’єр може казати, що немає альтернативи торгівлі з окупантом, а нардеп Савченко – не може нас «мирити»?

Особисто мені обидві тези однаково не подобаються, але якщо хочете судити за другу – то судіть і за першу.

Закрийте повністю лінію розмежування. Інтернуйте всіх тих, хто може нести загрозу для держави. Розірвіть дипстосунки з Росією. Ухвалить закон про окуповані території, де будуть заборонені економічні стосунки з ними. Введіть кримінальну відповідальність за торгівлю з ворогом. Проведіть чистки СБУ, МВС і ЗСУ від сепаратистів. Націоналізуйте власність російських корпорацій та підприємців.

Створіть комісію по десепаратизації. Викличте туди і допитуйте дві доби без зупинку про цілі візиту в ОРДЛО усіх офіційних посадовців України.

Не можете? Не вигідно? Не потрібно?

Ну то Савченко може відповісти приблизно те саме. І будь-хто інший.

Взагалі, у мене відчуття, що ведеться війна за «монополію» на відносини з окупантом. Не за їх скасування – а за монополізацію.

От, приміром, Ахметов завдяки окупації може продавати собі ж власне вугілля, видобуте за ціною багна, по ціні закордонних аналогів. І ні перевірити, ні проконтролювати це неможливо.

Відносини з Росією – тепер монополія «наближених», і вони її хвацько відстоюють.

Джерело: Петро Олещук

БЕЗ КОМЕНТАРІВ