Політолог Петро Олещук

Читаю Андрухович-Дацюк дискурс, а також усіх численних епігонів та коментаторів, та розумію, чому ми були бездержавними та пригніченими стільки часу. Адже найкращі мізки української нації (я не іронізую) займаються такою неймовірною розтратою ресурсу.

Всі лише з’ясовують, «хто винуватий», і бачать скрізь цих винуватих. І, як наслідок, визначають абсолютно хибні цілі. Для «кола Андруховича» – це «відрізати все, що не є українським» та зачинитися десь на ідеальному українському хуторі десь у Карпатах без «біженців зі Сходу».

От чому ми постійно програємо? Бо шукаємо винуватих, а не шляхи розв’язання проблеми.

Екзальтовані галицькі інтелектуали пишуть про те, що «східняки» несуть у їх затишну Галичину «московство». Мабуть, це так. Але тут треба подумати над тим, як так сталося, що поширюють російську культуру по Україні самі ж етнічні українці. Як так сталося, і що з цим робити?

Мабуть, причина у тому, що і у сучасній Україні російська – мова «маскульту», мова літератури та доступу до світового культурного контексту. І зачинитися від цієї тенденції «у затишній Галичині» не вийде. Вона скоро буде така сама, як Київ.

Отже, треба думати про культурну експансію та реконкісту. Про культурний продукт та домінування. Про контроль над ЗМІ.

А інтелектуали визначають, «хто кому москаль». Прикро.

Джерело: Петро Олещук

БЕЗ КОМЕНТАРІВ