Політолог Петро Олещук

Дещо про «Малоросію».

Як на мене, це рішення Кремля (а у мене немає жодних сумнівів, що ніякий Захарченко нічого подібного вигадати не міг) має низку причин та вимірів.

1. Адміністративний. Необхідність об’єднати два окупаційних анклави виникла давно. Власне, «республіки з трьох літер» першочергово створювалися для короткого терміну використання. Потім всі вони (і не дві – а значно більше) мали об’єднатися в одну «державу». Карикатурні «вожді» на кшталт Захарченка теж не мали «правити» три роки. Реальність підкорегувала плани, і в окремих республіках із прив’язкою до українських областей більше немає потреби. Водночас, вирішення технічного адміністративного питання в Москві вирішили використати як інформаційний привід.

2. Управлінський. Очевидно, ми маємо справу із технічною заміною правлячих еліт. Мабуть, скоро всі справи у «Малоросії» вже офіційно переберуть на себе «десантники» з Росії у вигляді «господарників» з російських регіонів. Їх можуть доповнити кілька відомих регіоналів-втікачів.

3. Ідеологічний. Очевидно, Росія починає нову ідеологічну гру, смисл якої полягає у створенні «іншої України» – дружньої для Росії. За три роки вони збагнули: вести війну проти України під відвертими українофобськими гаслами собі дорожче. Вигідніше проголосити ціллю створення «іншої України». Звісно, суверенної, але дружньої по відношенню до Росії. Якщо це так – слід очікувати на «шараварщину» в Донецьку і Луганську. З бандурами, віночками та вусами Шевченка. Росія, очевидно, буде зараз активно просувати нео-малоросійство як ідеологію. Я би навіть не виключав появи «Малоросійських націоналістів».

4. Політичний. По суті, «декларація Захарченка» – це дзеркальне відображення «мирних планів» української влади. Мовляв, ми за реінтеграцію. Але України до нас – до Малоросії. Очевидно, це спроба перехоплення ініціативи і демонстрації «готовності домовлятися». Крім того, це виголошення формальних претензій на всю територію України. Так само як офіційна українська влада ствреджує, що поверне всі території, «щойно в Росії буде криза», так само і «малороси» оголошують про перспективи «повернення Києва».

5. Символічний. Цікаво, що 2014 року в Росії чітко розмежовували «Новороссію» та «Малоросію2 із центром у Києві. Обидві були об’єктом зазіхань, але цілком автономними. Очевидно, проголошуючи «Малоросію» в Донецьку, вони «здобувають символічну перемогу» та символічно повертають усю Україну. Просто «культурний центр» Малоросії – Київ – ще «чекає на звільнення».

Джерело: Петро Олещук

БЕЗ КОМЕНТАРІВ