Політолог Петро Олещук

Отже, що показала історія из Саакашвілі.
– «друзям – все, а ворогам – закон». Цим принципом керуються в Адміністрації Президента. Поки Саакашвілі був «другом» – йому «ліпили» громадянство без пробелем та з’ясуванням усіх обставин, став ворогом – громадянство відібрали. За законом. До речі, це означає, що Новінський для Порошенка – все ще «друг».
– Феодальне розмежування людей на «сорти» ніхто і не намагається приховувати. Це лише плебс збирає всі папірці, чекає на процедури, дотримується норм. «Серйозні люди» одержують паспорти від «друзів», навіть сильно не «заморочуючись» тим, чи підпісав він «папірець», чи ні.
– При владі в Україні дуже дрібні і мстиві люди. Настільки дрібні, що поруч з ними навіть Янукович – стратег. Він «посадив» Тимошенко не тому, що відчував до неї неприязнь, а тому, що бачив конкурента. Ющенка, який 2004 року йому добряче «насолив», він не чіпав, бо не конкурент. Який смисл позбавляти громадянства та розгортати цілу інформаційну кампанію проти того, хто нічим, окрім як словами, не завадить, і конкурентом ніколи не буде?
– Якоїсь зрозумілої кадрової політики не було, немає і не буде. Тому що немає цілей та задач, під які підбираються кадри. Коли Саакашвілі був потрібен, аби пропіаритися всередині України і «забити баки» іноземцям – його радо вітали. Потім так само радо гнали. Смислу у цьому калейдоскопі фігур, що постіно змінюються, немає. Значить, і натяку на стратегію теж немає, а є лише тактичний інстинкт «вижити».

Джерело: Петро Олещук

  • юрист

    А вот интересно – гражданство “Рошена” есть…?