Тиждень розпочався на мажорній ноті. Країна продовжувала святкувати «безвіз», а Порошенко вирішив наслідувати видатних монархів минулого.

У самодержців часто так трапляється, коли вони творять велику милість, що права рука не відає, що робить ліва. Тільки так можна пояснити нагородження Яценюка орденом. У чому полягає «значний особистий внесок Арсенія Петровича у реалізацію євроінтеграційних прагнень» – невідомо. Микола Томенко припустив, що колишній прем’єр отримав Ярослава 4-го ступеня за затримку безвізового режиму на два роки. Хтозна…

У загадковості Божого промислу для простих смертних довелося переконатися, спостерігаючи метушню навколо законопроекту про деокупацію Донбасу. «Кривавий пастор» минулого тижня заявив, мовляв, час уже змінювати формат АТО. Росіяни не на жарт переполошилися. «Україна готується до штурму Донецька», «Україна готує для Донбасу аналог хорватської операції «Буря», – такими заголовками заряснів Рунет.

Вітчизняні ЗМІ почали активно обсмоктувати деталі плану деокупації.

Однак згодом з’ясувалося, що ні законопроекту, ні плану деокупації просто не існує. І даремно настирний Мустафа бомбив своїми зверненнями усі інстанції. «Законопроекту ще немає!» – завірив усіх спікер Парубій. Є якась концепція, її вже обговорили на РНБО, але тексту її теж ніхто не бачив і чи буде кінцевий варіант плану деокупації чи реінтеграції Донбасу, схожий на те, що обговорювали – теж невідомо.

Феноменально! Чи не найважливіший для майбутнього України законопроект, який зачепить мільйони українців, готують наскільки утаємничено, що про його зміст навіть автори достеменно не знають! З таким же успіхом наші ЗМІ могли би обговорювати Лох-Неське чудовисько або Бермудський трикутник.

Ще не встигли у понеділок громадяни оговтатися від законспірованого законопроекту про деокупацію, як нова радість – Президента кличуть до Трампа. Раптово опівдні 19 червня Цеголко написав: «Летимо до Трампа!». І прилетіли, і зустрічалися, і сфотографувалися. Трамп заявив, що для нього ця зустріч – велика честь.

А які ж результати? До останнього жевріла надія, що зустріч буде проривною і Порошенко «зачарує» Трампа, адже у них багато спільного: обидва – бізнесмени, люблять «сліпі трасти», люблять обіцяти і не виконувати. Та не так сталось, як гадалось. Навіть знавці американсько-українських реалій спасували, ніхто нормально не зміг розтлумачити – про що ж домовлялися? Ну, там, про військове-технічне співробітництво ніби говорили, про те, що Росія агресор, і навіть про імпорт американського (!) вугілля. Так про все це можна і по телефону з Банкової домовитися. Отож, злі язики почали одразу накручувати людей, мовляв, Порошенко їздив тільки сфоткатися, йому ж навіть червону килимову доріжку не застелили… Знайшлися й оптимісти, які впевнені, що зустріч насправді потрібна була Трампу, а не Порошенку, що хитрий Дональд захищається нашим президентом, як щитом, від критиків його проросійських збочень.

Україна – держава крайнощів, тому знайшлися і супероптимісти, які запевняють, що Порошенко їздив до Білого дому за згодою Трампа на повномасштабний наступ на Донбасі, та і взагалі – Захід ухвалив рішення про інтеграцію України у свій політико-економічний простір. Трясіться, москалики!

Ті не трясуться, а дають усе більше приводів, щоб їх ще сильніше боялися, бо їхній лідер очевидно неадекватно сприймає реальність. Олівер Стоун зняв про Путіна фільм. Зараз неможливо сказати, які хімічні реакції посприяли тому, що уславлений кінорежисер почав захоплюватися цією постаттю, але поведінка самого Путіна серйозно турбує. Він показав Стоуну відеозапис атаки американських військ в Афганістані й видав їх за атаку російських військ у Сирії. Дрібниця, скажете ви. Ні, не дрібниця! Презентований Путіним запис надало йому Міністерство оборони РФ, і не знайшлося жодного фахівця, який би відфільтрував фейк! Росія веде дві війни, а президенту приносять завідомо брехливу інформацію. А якщо це система? Якщо Путін тільки брехливу інформацію і отримує від своїх лизоблюдів? Тоді Путін взагалі в ілюзорному світі живе, і слова Меркель про те, що Путін втратив зв’язок із реальністю, можна розуміти буквально? А ми знаємо, на які вчинки здатні люди, що живуть в ілюзорному світі…

Як не дивно, у світі втрату Путіним зв’язку з реальністю сприймають напрочуд спокійно. Російського дипломата в ООН вирішили призначити головним – увага! – у боротьбі з тероризмом! Хлопці в ООН просто вже не знають, а як ще свій імідж спаскудити, яку б дурницю ще вчинити.

Народний депутат від фракції «Народний фронт» Дмитро Тимчук виявляє непересічне красномовство, обурюючись діями ООН: «Це призначення – це навіть не театра абсурду, а якесь збочене зґвалтування здорового глузду (…). З таким же успіхом можна призначити керівником Контртерористичного управління представника ІГІЛ».

Жаль, не написав Дмитро у Фейсбуці своїх висловлювань, коли ознайомлювався із біографією свого колеги по фракції Євгена Дейдея. Реально правильний пацан, а тут до нього Генпрокуратура присікується! Ну де це бачено, щоби правильні пацани жили відповідно до офіційних доходів? А в прокуратурі  твердять: «Дейдей у невстановлений досудовим слідством спосіб отримав грошові кошти в сумі щонайменше 6 106 003,89 грн., законність підстав набуття яких не підтверджено доказами. Згодом вищевказані грошові кошти Дейдей передав своїй дружині. У подальшому Дейдей набув у спільну власність автомобіль марки Audi Q7 вартістю 1 574 818,67 грн., автомобіль марки Audi Q7 вартістю 1 664 879,22 грн., а також квартиру у Києві загальною площею 165,3 кв.м».

Окрім Дейдея, позбавити недоторканності хочуть ще чотирьох – Довгого, Полякова, Розенблата і Лозового. Розенблата і Полякова звинувачують у підтримці бурштинової мафії, а рекордсменом у шкоді для держави виявився Олесь, – більше мільярда гривень збитків від незаконного відчуження землі заповідника «Жуків Острів» – все-таки школа Черновецького!

Чесно кажучи, громадськість на повідомлення щодо подання про зняття недоторканності із п’яти депутатів прореагувала кволо – набрид уже цирк, коли гучно під камери затримують, а відпускають тихо і вже без телекамер.

Але в четвер відбулося затримання, яке сколихнуло громадськість більше, ніж подання про притягнення до відповідальності депутатів. І головне – це затримання висвітлило і слабкість наших спецслужб, і нашого медійного простору. Затримали зовсім не депутата, а журналіста, і якого! – головреда видання «Страна.ua» Ігоря Гужву. Його звинувачують у шантажі депутата-«радикала», з якого Гужва вимагав гроші за нерозміщення компромату. Патріотичні сили сприйняли затримання «на ура», вони вважають Гужву агентом російського впливу, який просуває інтереси держави-агресора за допомогою «м’якої сили» під виглядом так званої об’єктивної журналістики.

Щоправда, знайшлося багато «об’єктивних» журналістів, політиків та експертів, які завели стару пісню: «треба справу розглянути всебічно, рано говорити, потрібно ще дочекатися суду…». Більше того, справою Гужви почали лякати: «дивіться, так і з вами розправляться!», «це наступ на ЗМІ», «вибіркове правосуддя» тощо. Але будемо чесними – головреда «Страни юей» затримали за компромат проти депутата із «Радикальної партії». Судячи з матеріалів слідства, Гужва вдався до відвертого брудного криміналу. А якби він не перейшов дорогу депутату – він би й далі працював? Якщо відкинути підсліпувату об’єктивність, яку використовують наші журналісти, щоб не називати речі своїми іменами, то треба визнати, що такі, як Гужва, взагалі не повинні працювати в медіапросторі України. Це справді ворог, звичайний ворог, якого закинули до нас, щоб він проводив тут російську політику, неабияк забезпечили фінансово… Ось чудова ілюстрація – стаття зі скрінами зарплат на «Вестях». Усі все розуміють – і мовчать.

Агенти російського впливу виглядають на тлі українських ЗМІ ледь не привілейованою кастою. У них зарплати високі, їм відкрита дорога в телевізор, їх тягають по ток-шоу, вони тут прожили три дні, а вже коментують усе на світі… Полковник запасу контррозвідки Олег Старіков якось пожартував, що російська агентура в Україні наскільки комфортно почувається, що скоро вони почнуть марширувати вулицями і співатимуть «Путін – наш герой!».

Тому затримання Гужви – це аж ніяк не прояв боротьби з криміналом, не наступ на свободу слова. Це подія, яка лише підкреслює нашу слабкість: безпорадність спецслужб, які воліють не помічати ворожих пропагандистів у вітчизняних ЗМІ і не знають, як їх знешкодити; недолугість і меншовартість медіа спільноти. І, звичайно ж, це демонстрація того, що панівному класу вигідна ситуація, коли російський вплив у ЗМІ залишається вирішальним.

Підготував Ян Борецький для видання InfA

БЕЗ КОМЕНТАРІВ