Російсько-кадировські «мажори» відлупцювали народного депутата Мустафу Найєма. Віддубасили серед білого дня в центрі Києва, на розі бульвару Тараса Шевченка і Хрещатика,  на території, де поліція завжди табунами бігає, де кожен у полі зору поліції, де сотні відеокамер. Ніхто не завадив, не затримав, а головний злодій взагалі чудесним чином утік за кордон менш ніж за дві години після бійки. По суті кадировці поставили на коліна всю українську правоохоронну систему і так зване громадянське суспільство, яке нібито у нас існує.

В історії з Найємом прекрасно все, але найпрекрасніше в цій симфонії безкарності звучить мовчання Президента. Але давайте по порядку.

Відомо, що громадяни беруть на себе функцію поліції, коли та не працює.

Отже, за офіційною версією, легінь Мустафа взявся повчити життю хлопців-«мажорів», але виявилося, що життю трішки повчили вони його.

Мустафа погнався за порушниками Правил дорожнього руху і вирішив пояснити, що так робити не можна. Цим він узяв на себе роль поліціянта. Відомо, що громадяни беруть на себе функцію поліції, коли та не працює. Так само вчинив і нардеп Найєм. Виявилося, що «таки да» – поліція справді не працює, а порушники «таки да» – сильніші й не погребували бити вп’ятьох одного.

Висновок перший: якщо поліція не працює і ти хочеш за неї попрацювати – переконайся, що сила – на твоєму боці.

Реформована-пере-реформована поліція на виклик Найєма з Прорізної їхала більше 10 хвилин. Дійти можна за такий час! Це вам, Арсене Борисовичу, не журналістів вчити життю. Це вам, Антоне Юрійовичу, не про «виняткове зростання довіри до поліції» балаболити.

 

Взагалі дії поліції інакше як дивними не назвеш. Посеред дороги на перехресті зупинилися дві автівки, потім під’їхала третя. Перегородили вулицю, створили затор. Вийшло шість молодиків – щось між собою з’ясовують, битися почали. Поліція, яка буквально навколо, їх впритул не бачить! Ну добре, припустимо, та поліція, яку викликав Найєм, застрягла в нетрях заторів між Володимирською і Прорізною. А та, що тут, навколо, у великих кількостях «виконує роботу з охорони правопорядку» – де ці були? Чому ніхто не підійшов і не запитав: «Хлопці, що ви тут робите?». А може, хлопці посеред вулиці міномет готують до обстрілу мирних громадян, відповідно до планів Рубана, га?.. Кого тоді охороняє поліція в центрі міста, якої на Хрещатику як грибів після дощу?!

Той, кого вважають головним зловмисником, утік і спокійно сів у літак на Баку. Таке враження, що до трапу під руку його проводжав сам очільник МВС.

Потім Найєм ще довгенько бігав по «Метрограду» і «Арені» за своїми опонентами, поки ті його не віддубасили, але поліції знову на горизонті не виявилося. І тільки коли злочинці зникли – з’явилася, як я розумію, поліція й оголосила суворий план  «Перехоплення». В принципі, затримати Магу Саітова для професійних оперативників – справа техніки. Втім, той, кого вважають головним зловмисником, утік і спокійно сів у літак на Баку. Таке враження, що до трапу під руку його проводжав сам очільник МВС.

Чим пояснити такий кричущий непрофесіоналізм поліції? Є версія, що це була провокація проти Найєма, організована великими дядьками за те, що він аж надто різко про керманичів країни висловлюється. Мовляв, не одумаєшся – буде гірше! Я в провокацію вірю мало. Занадто складно організована провокація. Звідки провокатори знали, що Найєм поженеться саме за цим «ґелендваґеном»? Є ще версія: полісмени не їхали на виклик Найєма, бо його не люблять, знають, що він сам конфлікти організовує, і сприйняли дзвінок як провокацію самого Мустафи. Теж надто вже надумана версія. Тому, швидше за все, причини непрофесіоналізму правоохоронців при затриманні «мажорів», які побили народного депутата, – саме в непрофесіоналізмі правоохоронців.

А після інциденту між нардепом і кадировцями сталося найцікавіше. Хвиля праведного гніву… не піднялася. В соцмережах було чимало злорадства щодо нардепа на кшталт «так йому й треба!». Це й не дивно – депутат Найєм не вельми симпатичний персонаж.

Інша справа – реакція народних депутатів, якої практично не було. Оце дивно. Так і хочеться сказати депутатам: «Вашого ж колегу відлупцювали громадяни держави-агресора просто посеред Києва. Поліція не змогла допомогти чи не захотіла, а на місці Найєма міг опинитися кожен з вас! Дивна реакція депутатів, які зазвичай в істерику впадають від найменшого зазіхання на їхню безпеку. Від кіношки «студії імені ГПУ» так сполошилися, що кинули Савченко за ґрати, досі тремтять, коли уявляють, як Рубан з Труханова острова з міномета по куполу гатить, а Савченко гранатами ще живих нардепів добиває… А тут не міфічна історія – тут на всю країну відомого депутата не може захистити вся потужна «реформована» поліція, яка нарешті «повернулась обличчям до людей», але не помітила ударів у щелепу законодавцю на самісінькому Хрещатику.

Суд спокійно випускає підозрюваних, які брали участь у побитті Найєма; його друзі повідомляють, що оточення підозрюваних майже відкрито залякує депутата, обіцяє йому «ще серйозніші неприємності», якщо той не забере заяву. А депутати мовчать, жодної заяви про солідарність, про необхідність невідворотного покарання для зловмисників. Ніхто із депутатів не кричить: «Росіяни познущалися над народним депутатом, поліція його не захистила, а що ж тоді з простою людиною можуть зробити озвірілі «мажори», якщо забажають?». Жодної заяви. Моральної підтримки Мустафа теж не отримав. Ну, окрім допису у Фейсбуці Антона Геращенка про «бдітєльних» полісменів і прозорий натяк Найєму про можливість укласти мирову угоду зі злочинцями (звісно ж, щоби самим мати менше клопоту).  І ще Мосійчук свою підтримку, теж у Фейсбуці, висловив – порадив більше дбати про безпеку.

Президент, звичайно, важливими справами зайнятий – опікується темою автокефалії, а за християнськими настановами, як відомо, «вдарили в праву щоку – підстав ліву». Особливо – якщо це щока не твоя.

Зверніть увагу, допомоги ніхто не запропонував. Навіть Аваков ні слова не бовкнув, жодної реакції. Здавалось би, затримати мажорів, які вп’ятьох били цілого народного депутата, – справа честі для міністра. Якщо взяти до уваги, що серед них були громадяни РФ і України, які є прихильниками  Кадирова, то взагалі цей інцидент можна вважати за виклик для української поліції. Але міністр думає інакше. Навіть Гелетей охорону Мустафі не запропонував. Таке враження, ніби у нас щодня на Бессарабці депутатів лупцюють, ніби побиття Найєма – це така рутинна для можновладців справа, така буденщина, що й годі на це відволікатися.

Президент теж досі мовчить. Гарант Конституції ніби в рот води набрав. Все-таки побили хай і крикливого, але депутата твоєї іменної фракції і злочинець перебуває на волі! Президент, звичайно, важливими справами зайнятий – опікується темою автокефалії, а за християнськими настановами, як відомо, «вдарили в праву щоку – підстав ліву». Особливо – якщо це щока не твоя.

Таким чином, нардеп Найєм опинився сам-на-сам проти клану Саітових. Йому погрожують, судді не помічають цих погроз, йому пропонують принизливе примирення, взяти в зуби гроші, забрати заяву й взагалі заткнути пельку. Про права людини нехай розповідає у Страсбурзі, а про ПДД – дітям у школі, а не крутеликам у «ґеліках». І поруч немає жодної потужної української влади, ніяких силовиків, розчинилася в повітрі  фракція «БПП»… Агов! Усі вони кудись поділися, розсмокталися, дематиріалізувалися. Вийшло так, що ніхто не хоче захищати і підтримувати депутата Верховної Ради. Лише журналіст Айдер Муджабаєв спромігся звернутися до Президента із закликом припинити грати в мовчанку.

Ось ця справа Найєма ще раз яскраво показала, що у нас існує два види права: те, що для всіх людей, і «реальне» право. А з точки зору «реального» права, саме  Найєм – злочинець, а не мажори з РФ. Це не кавказькі молодики – це Найєм «поплутав рамси» і наробив дурниць! Це Найєм виступив проти людей, статусно вищих за себе (за класифікацією українських «еліт»). Він порушив святе правило цінової диференціації автомобілів!

Тому поліція, прокуратура, суди, фракція в парламенті тепер не захистять Найєма – вони стали на бік того, хто вищий за статусом від недалекоглядного й необачливого депутата.

Хлопці Саітови показали людині з іменної президентської фракції, що яким би ти крутим не був, скільки б із Коломойським каву не пив – тобі ніхто не допоможе. Перейдеш дорогу старшим – будеш харкати кров’ю. Там, у телевізорі, наїжджати на Порошенка, на Ахметова можна скільки влізе. Але якщо в реальному житті перейдеш дорогу маловідомим «мажорам»-кадировцям – начувайся! Бо вони – із більш жирного прошарку нашого суспільства, ти в порівнянні з ними – ніхто і звати тебе «ніяк».

Справа Найєма ще раз яскраво показала, що у нас існує два види права: те, що для всіх людей, і «реальне» право. А з точки зору «реального» права, саме  Найєм – злочинець, а не «мажори» з РФ.

Тепер головний висновок: вся українська судова і правоохоронна система легко валиться від свавілля кадировців. Зауважимо, що Саітови – це далеко не найавторитетніші бізнесмени в Україні, але навіть за них, щоб ті уникнули покарання, і суд, і поліція стають стіною. Політики одразу забувають про елементарну порядність. Якщо лише заради забаганок кадировців-«мажорів» система готова саботувати виконання під себе ж заточених законів, то очевидно, що весь державний фасад – тільки фікція для реалізації інтересів конкретних осіб. Причому система реалізації цих інтересів дуже послідовна і готова виконувати навіть дріб’язкові побажання так званої еліти і ламати через коліно всіх, хто проти.

Звичайно, автор теж чекає на реакцію гаранта Конституції, який, можливо, нарешті зробить свій вибір і озвучить власне ставлення до інциденту. Розповість, на чиєму він боці: «мажорів» чи народного депутата. Сподіваюся, що Президент висловиться також з приводу спроб вплинути на суд і слідство у справі Найєма і нагадає всім, що він (поки що) глава Української держави, а не родина Саітових.

Ян Борецький для видання InfA

БЕЗ КОМЕНТАРІВ