Верховна Рада цього тижня проголосувала за законопроект 2386а-1, який з повним правом можна назвати людожерським. Не знаю, що підштовхнуло депутатів на такий небезпечний крок, адже не за горами вибори. Їм так багато «занесли» чи вони цілковито втратили інстинкт самозбереження? Навіщо так відверто підставлятися? Бо репутаційні втрати від цього закону будуть катастрофічними.

Лишається сподіватися, що Президент накладе вето на закон, який дозволяє у нашій країні трансплантацію органів людини. Якщо прямо – цей закон відкриває дорогу для створення офіційного ринку торгівлі органами українців.

Офіційна версія така, в Україні досі не оформлено механізм, як добровільно передавати органи померлих тим, хто потребує пересадки цих органів. «І ось нарешті, – кажуть апологети закону, – ми домоглися прориву. Тепер люди,  які роками чекають на пересадку серця, нирок чи печінки, отримають таку можливість!». Навіть Ольга Богомолець і Рада церков дали добро за цей закон.

Вилучати органи (за згодою) майбутніх трупів чи їхніх родичів будуть безкоштовно, а от пришиватимуть органи тим, хто цього потребує, будуть аж ніяк не безкоштовно.

Не знаю, як у Богомолець зі здоровим глуздом і совістю, тим паче як із цим у Ради церков, але стає страшно, якщо уявити наслідки впровадження цього законопроекту.

Взагалі не розумію, для кого цей законопроект написано. Вилучати органи (за згодою) майбутніх трупів чи їхніх родичів будуть безкоштовно, а от пришиватимуть органи тим, хто цього потребує, будуть аж ніяк не безкоштовно! В цьому я впевнений на всі 100 відсотків. Нинішні лікарі безкоштовно задля хворих і перднути  не готові, не те що чужі органи вживлювати. Звичайно, вони вимагатимуть із хворих грубі гроші за трансплантацію. Тому огидно читати в документі пасажі на кшталт «якщо людина у невідкладному стані, що становить пряму та невідворотну загрозу її життю, пересадку здійснюють без її згоди, згоди батьків дитини чи інших законних представників».

Знову ж таки, страшно уявити, скільки буде справ, програних у судах батьками дітей чи родичами хворих, які потребували трансплантації, коли вони доводитимуть, що медики їм запропонували трансплантацію органу за дуже великі гроші, а суди ухвалюватимуть рішення, що нічого подібного медики не їм пропонували і доказів немає…

Хто добре знає нашу сучасну медицину – той підтвердить: ці ескулапи в переважній більшості елементарні діагнози ставити не вміють, куди їм займатися трансплантаціями, там же правильно органи треба вибирати, правильно вживлювати… Уявіть, як тітушководи з Інституту серця без німецьких консультантів серця пересаджуватимуть!

Хто добре знає нашу сучасну медицину – той підтвердить: ці ескулапи в переважній більшості елементарні діагнози ставити не вміють, куди їм займатися трансплантаціями, там же правильно органи треба вибирати, правильно вживлювати… Уявіть, як тітушководи з Інституту серця без німецьких консультантів серця пересаджуватимуть!

Не для українського ринку закон про трансплантацію протягували, не для наших хворих, це очевидно. Органи будуть «штовхати» за кордон, і за чималі гроші. У наших людей немає змоги оплачувати трансплантацію органів для своїх родичів. А ті, в кого є гроші, спокійно зроблять ці операції за кордоном. Недавно на одному з телеканалів опитували депутатів: ті поголовно заявляли, що зв’язуватися з вітчизняними лікарями – собі дорожче, що там люди працюють, яких самих треба лікувати від агресії та неадекватності. Тому заможним хлопцям та дівчатам аж ніяк не потрібен закон про трансплантацію, а бідні ним не скористаються. Ну, може комусь ну дуже сильно пощастить.

Чому вважаю, що закон про трансплантацію органів страшний для українців і після нього буде багато крові? Тому що цей закон відкриває пряму дорогу для небезпечних злочинних схем масової трансплантації органів  в Україні й продажу цього дорогого товару за кордон. Пишуть, що закон передбачає захист від зловживань при наданні дозволів про трансплантацію, що він робить шахрайства в галузі трансплантації практично неймовірними. Але в Україні й так багато чого неймовірного робиться, хіба ні?

У нас он ціла «бурштинова республіка» існує. Досі функціонує, ще й як! Кримінальний анклав нічим не ліпший за «ДНР»-«ЛНР» процвітає на території Волині, Рівненської та Житомирської областей. Скажіть, таке можливо в цивілізованій країні? А у нас – можливо! Пам’ятаєте, коли Президент обіцяв покінчити з «бурштиновою республікою»? Ще 2015 року.

Бурштиновий апокаліпсис на Рівненщині та Волині

У нас півтори сотні кілометрів кордону з Угорщиною фактично приватизовані! І що – хтось сів? Кажуть, Аттілу Горвата затримано, але, за словами Москаля, жодної пачки цигарок при його затриманні не вилучили.

Тому якщо у нас реалізовуються абсолютно фантастичні проекти незаконного збагачення і пограбунку людей, то чому ж не буде реалізовано злочинної схеми на вкрай прибутковому ринку трансплантації органів?

Наші медики давно вже стали небезпечною для суспільства корпорацією. І не лише через тотальну втрату кваліфікації. Головне, що з нашими медиками сталася страхітлива метаморфоза. Значна частина їх втратила моральні орієнтири і перетворилася на моральних виродків.

Втім, найстрашніше не саме по собі ухвалення цього закону, а те, які у нас медики і як вони цей закон використають. Наші медики давно вже стали небезпечною для суспільства корпорацією. І не лише через тотальну втрату кваліфікації. Головне, що з нашими медиками сталася страхітлива метаморфоза. Значна частина їх втратила моральні орієнтири і перетворилася на моральних виродків. Небезпечні і агресивні, вони просто займаються бізнесом на здоров’ї людей. Часто відверто знущаються над пацієнтами та їхніми родичами. У нас є цілі міські та районні лікарні, укомплектовані переважно медиками, що втратили рештки людяності. І вони навіть не здогадуються, на яке моральне дно опустилися!

Дуже погано, що наша медична корпорація не визнає факту морального  занепаду медичної спільноти. Натомість вони агресивно виправдовуються, щось верзуть про низькі зарплати і важкі умови праці… Взагалі медична реформа почнеться не з дурнуватих мантр, що «гроші ходять за пацієнтом», а з усвідомлення того факту, що справжніх лікарів в Україні дуже мало лишилося, і хворим просто немає до кого звертатися. І поки лікарі не визнають глибокої прогнилості власної галузі – нічого не буде. Нормальні люди йтимуть із професії й тікатимуть за кордон.

Деякі нинішні «медики» легко скооперуються з «однодумцями» в реформованій поліції й створять дуже навіть організовані злочинні угруповання, які вбиватимуть людей (можливо, навіть по-справжньому, можливо – просто відсутністю елементарного лікування), оформлюватимуть їх як треба і продаватимуть органи тим, хто більше заплатить. І робитимуть це практично законно.

Якщо така кримінальна схема збагачення читається вже зараз – чи варто сподіватися, що її не організують? Механізм трансплантації потрібен країні й закон потрібен, але ми до цього не готові. Він не запрацює в країні, де не діє медична система, а органи правопорядку не виконують своїх завдань.

Весілля Дейдея як черговий крок до «подолання корупції»

Поряд із законом про трансплантацію ще однією знаковою подією тижня стало весілля народного депутата Євгена Дейдея. Якщо хто не в курсі – Дейдей це такий гопник-«мажор» з Одеської області. 2012-го його засудили за розбій. Зі своїм подільником він нападав на одеських вулицях на людей, бив їх, в одному з епізодів бив жінку прикладом в обличчя, погрожував зброєю й відбирав гроші та цінності.

Суд чомусь засудив «робін ґуда» дуже м’яко – на 5 років із відтермінуванням покарання на 3 роки. Але Дейдей ці три роки не згаяв – не дотримувався режиму, не відмічався у правоохоронних органах, а буквально впав на дно. За влучним визначенням журналіста Володимира Бойка, «цим дном виявилася Верховна Рада», де герой злочинного фронту став депутатом від «Нарфронту». Кажуть, що він був на Майдані й познайомився з самим Арсеном Аваковим. Той за щось так полюбив Дейдея, що посприяв закриттю кримінальної справи проти нього й отриманню депутатського мандату.

Аваков за щось так полюбив Дейдея, що посприяв закриттю кримінальної справи проти нього й отриманню депутатського мандату.

І недаремно Арсен Борисович звернув увагу на Євгена. Той і справді виявився «не промах». Депутат Дейдей всього за кілька років примудрився неабияк збагатитися. Накупив силу-силенну автівок, засвітився  у різноманітних конфліктах, обіцяв «виховувати» депутата Ігоря Луценка битами, погрожував працівникам САП фізичною розправою… А ще розповідали про його участь у «бурштинових» справах і оборудках, пов’язаних з АТО, потім було комічне поранення чи то шампуром від шашлику, чи то ще чимось.

Врешті-решт усю цю ідилію зіпсував генпрокурор Луценко, який в липні 2017 року підготував подання про позбавлення Дейдея депутатської недоторканності, бо той, на думку ГПУ, незрозуміло звідки взяв гроші на купівлю автомобілів, квартир тощо. Звичайно, Рада прокотила ГПУ з позбавленням недоторканності, але справа нікуди не поділася й загроза опинитися за ґратами для Дейдея залишалася досі. Всі ці загрози, мабуть, ще довго отруювали би життя спритного молодика, якби не кохання.

Донька прокурора ГПУ Вікторії Кравчук Дарина Ледовських чудесним чином закохалася в народного депутата з «Нарфронту». Батько її – не повірите – теж колишній прокурор. Історія нагадує відомий «блатняк» про доньку прокурора-красуню з золотою косою, яка закохалася в «жигана» й почала з ним «бомбити» магазини, а тоді разом «сіли». Сподіваюся, що аналогія з твором не буде повною.

Після експрес-весілля з донькою прокурора у нардепа Дейдея, судячи з усього, проблем не повинно бути.

Тепер після експрес-весілля з донькою прокурора у нардепа Дейдея, судячи з усього, проблем не повинно бути, хоча поживемо – побачимо. Злі язики кажуть, що це мезальянс, мовляв, прокурорська сім’я може з цього щось отримати. Хто його знає! Як на мене, в історії з Дейдеєм зрозуміти можна всіх, окрім сім’ї його нової дружини: зрозуміти Дейдея, який рятується від ГПУ і одружується з донькою прокурора ГПУ; зрозуміти Авакова – йому такі протеже, як Дейдей, завжди потрібні, бо хлопець повністю залежить від міністра й, певно, готовий зробити заради «благодійника» все, що той попросить. Але важко зрозуміти родичів Дарини Ледовських, які дали добро на цей шлюб. Чому вони так легко і так охоче вирішили породичатися з відвертим уркою, який трьох слів без мату не зв’яже й навіть із журналістами без «блін і «хєрня» спілкуватися не може?

Невже для них немає проблеми, що їхній доньці доведеться жити й спілкуватися із дрібно-кримінальним елементом? Невже вони не розуміють, що з такими якось не добре родичатися, навіть якщо це фіктивний шлюб? Чи, може, вони вже не відчувають різниці між собою і кримінальниками? Хто їх знає! У наших багатих – свої причуди, тільки називаються вони дуже поганим словом…

Ян Борецький для видання InfA