Про театрально-кримінальний абсурд у Регламентному комітеті Ради

Тиждень видався, як не дивно, багатим на події, яким могла би пишатися будь-яка бананова республіка Анчурія, а ось українцям укотре було соромно за нашу владу.

Першою цього тижня нас «порадувала» виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун: вона несподівано з’ясувала, що медицина у нас – геть негодяща. Лише 3 (!) відсотки інтернів спромоглися скласти міжнародний тест з лікарської підготовки.

У США, каже Супрун, такий тест складають усі лікарі, які воліють займатися лікарською практикою. І далі пані міністр зробила шокуючий висновок: «Сьогодні між рівнем підготовки українських випускників медвишів та випускників закордонних університетів утворилася величезна прірва».

Не варто було рік на посаді міністра сидіти, щоб з’ясувати простий факт – медицини в Україні не існує як системного явища, що охоплює все суспільство. Так от, пані Супрун не треба було чекати складання тестів інтернами, щоб розібратися зі станом вітчизняної медицини.

Їй самій чи її родичам варто було відвідати кілька наших лікарень у якості хворих. Походити, в чергах постояти, зробити разів п’ять на тиждень рентген, бо сучасний лікар не в змозі без опромінення хворого з’ясувати, що в того – грип, запалення легенів чи гайморит. Отоді б Супрун і без усіляких американських тестів побачила вищезгадану прірву.

Їй би в чергах розказали, що у нас частина медиків – їх хоч зараз в Аушвіц чи ГУЛАГ забирай, бо там їм і місце – агресивні, безграмотні і бездушні; дізналася б вона, що реально лікують у нас лише в комерційних медзакладах типу Інституту серця, «Добробуту», «Бориса». Лікують непогано, і хоча там гроші величезні деруть, але хоча б лікують! Ще лікують у радянських закладах типу Інституту ім. Амосова чи «Охматдиту», які ще не встигли розвалити з її ж, пані Супрун, допомогою. Ще є в нас лікарі-ентузіасти, які займаються самі підвищенням кваліфікації, стежать за розвитком медицини, але тих, кому десь у концтаборі місце, – у нашій медицині більше.

Треба зазначити, що не всі за кордоном так погано орієнтуються в українських реаліях, як пані Супрун. І це чудово продемонстрував міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон.

Він, мабуть винятково через англійську ввічливість, визнав якісь міфічні «реформаторські досягнення» України за останні три роки, після чого чітко сказав, що нам треба не мантри про реформи читати, а робити їх. Без надійного судового захисту до вас інвестор не піде, говорить Джонсон. Заступник держсекретаря США Вільям Браунфілд взагалі характеризуючи ситуацію в Україні вдався до метафори із християнського вчення: «Нам немає сенсу боротися за тіло української держави, якщо вона загубить свою душу через корупцію».

Із судовою системою справді треба щось робити. Такі думки виникають щоразу, як шикарний стиль життя людей у мантіях спричиняє черговий скандал.

Навіть тупуватий Янукович раптом перестав довіряти українській судовій системі, і то геть не випадково!

Ось вам і малоосвічений урка з судимостями – після втечі від примари київської хунти Янукович чомусь (от спитай, чому?) погодився бути обвинувачуваним у кримінальній справі проти нього. Але і до цього генія минулого четверга дійшло, що з українськими судами щось не так, тож він взяв та й вийшов із судового процесу, пояснюючи це тим, що, суд, мовляв, є нікчемним. Ніби до цього він не знав про стан українського судочинства. А чи бачила закордонна Феміда таку еквілібристику у ході судового процесу? Мабуть бачила – коли сам Янукович Конституцію змінював. Тепер, зважаючи на казус Януковича, будь-який убивця чи ґвалтівник може сміливо сказати щось на кшталт: «Український суд є нікчемним! Я виходжу з процесу, прощавайте!».

І то не біда, якби це тільки Янукович вважав українські суди нікчемними. Скажімо, вже набридли повідомлення, як українські суди виправдовують колаборантів.

Наші суди з повагою, майже з любов’ю ставляться до ворогів України. Двом ФСБшникам, які перетнули кордон України, наш суворий і справедливий суд присудив – увага! – 15 діб і 320 гривень штрафу. Ось вершина гуманізму і поваги до особистості! Ми думали, що Крим окупували, що кожен російський солдат на території півострова це окупант. А український суд заявив, що ні, то все хулігани!.. Виявляється, російський окупант, який загарбав Крим і частину Донбасу, має право гуляти по території України, і по Хрещатику нехай гуляє, поки не довели, що він когось убив чи закатував.

Виявляється, частину України захопили не російські гібридні війська, не терористи, а звичайні хулігани! Саме так міркує наша Феміда. Після таких рішень, мабуть, не варто скаржитися на німців, які привезли турбіни «Сіменс» для Криму і вмикають дурника, мовляв, ні, ми в Крим не постачали, ми в Росію постачали, але, як тільки дізнаємося, що турбіни в Криму, – вживемо заходів. Яких заходів? Підготують російських спеціалістів для експлуатації турбін, щоб свої не їздили?

Цікаво буде подивитися, як наші можновладці реагуватимуть на недружні дії Німеччини. Запровадять санкції проти «Сіменс»? Підуть на конфронтацію з Німеччиною задля захисту власних інтересів в Криму? Це вам не бездарним акторчикам забороняти в’їзд в Україну.

Але вершиною нагромадження дурниць української державної машини стала історія із поданнями про зняття недоторканності із депутатів, щодо яких є підозри у скоєнні ними злочинів. Ось тут ми побачили справжнє обличчя української еліти. Те, як депутати захищають своїх колег, яскраво демонструє – панівна верхівка у нас є наскрізь криміналізованою структурою із круговою порукою. Вони «свого» будуть захищати до кінця, не зважаючи ні на тяжкість злочину, ні на моральні та іміджеві втрати.

Регламентний комітет Ради не суд – він не повинен вирішувати, був злочин чи не було, він має оцінювати законність отриманих доказів, але депутати на чолі з головою комітету Павлом Пинзеником відверто пустилися берега, взявши на себе функцію суду, і почали оцінювати докази! І заради захисту потенційних кримінальних злочинців робили абсолютно абсурдні висновки.

Дейдею, невідомо за що, «просто так», у всі кишені друзі понасовували мільйони, але нардепи, схоже вірять у чудеса – отримання великих статків невідомо за що і невідомо звідки, на їхню думку, не є ознакою можливого злочину.

Коли на засідання регламентного комітету виступав Довгий, у повітрі ширяли духи великих артистів.

У першу чергу згадувався Аль Пачіно з «Адвоката диявола». Аргументація Довгого була проста і геніальна – рішення про відчуження у київської громади 100 гектарів безцінних земель заповідника «Жуків острів» для житлового кооперативу ухвалювали колегіально, фактично це було політичне рішення, а за політичні рішення судити не можна! Згадайте Тимошенко. Ви що, будете всіх 65 депутатів притягувати до відповідальності? Так і мене, заявив Лесик, можна притягнути до відповідальності за те, що я голосував за Юрія Луценка – Генпрокурора без вищої освіти!

Є, звичайно, в аргументації колишнього секретаря Київради прогалини, можна і всіх 65 депутатів притягнути до відповідальності за те рішення, можна з’ясувати інтерес кожного, якщо вони чи їхні друзі та родичі отримали ділянки в кооперативі. Тоді й справа перестане бути «політичною». Можна притягнути до відповідальності навіть тих, хто вже побудувався на землях «Жукового острова», бо вони мали знати, що є співучасниками злочину проти київської громади. І врешті-решт, у світовій юриспруденції є прецеденти, коли розбиралися і з більшими розумниками, ніж нинішні народні депутати. У київської громади ще дійдуть руки і до інших розумників, які зараз продовжують справу Довгого-Черновецького і з садистською насолодою нищать Київ.

Чергове рішення Київради про забудову масиву на 35 тисяч осіб між вулицями Здолбунівською і Григоренка жахає, вганяє в шок. Куди ще забудовувати? Що буде із трафіком на Лівому березі? Чим думають депутати Київради? Які 35 тисяч осіб? Хіба вони не в курсі, що в Києві і так більше 50 тисяч квартир у новобудовах не розкуплені?

Але повернімося до Регламентного комітету.

Олесь Довгий наскільки артистично себе виправдовував, що закрадалася думка: а може, подання Генпрокуратури і НАБУ на депутатів – це лише фікція, маніпуляція суспільною свідомістю? Може, всі учасники дійства, як в театрі, просто грають по-написаному свої ролі?

Мабуть, в Адміністрації Президента теж зрозуміли, що дійство у ВРУ із поданнями про зняття недоторканності з депутатів уже перейшло всі межі абсурду і само дискредитації й дедалі більше нагадує дурну п’єсу, тому вирішили трішки заспокоїти публіку і все ж наказали комітету з питань Регламенту дати добро на притягнення до відповідальності Розенблата. Щоправда, Розенблат досі тримається впевнено, говорить спокійно, не збивається, як і всі інші кримінальники-депутати за версією НАБУ і ГПУ. Либонь, за сценарієм йому все-таки нічого не загрожує.

Що вражає у всіх цих дейдеях, розенблатах, довгих, так це те, що всі вони фанатично, до релігійного екстазу переконані у власній непогрішимості й винятковості.

Ігрища у Регламентному комітеті можуть бути черговою маніпуляцією. Ймовірних мотивів кілька. Ось деякі: 1) щоб до кінця дискредитувати Верховну Раду в суспільстві і спокійно призначати дочасні вибори; 2) щоб відвернути увагу громадян від інших проблем, наприклад від обговорення закону про деокупацію, який від нас чомусь ховають, як котове сало; 3) для відвернення уваги від обговорення дипломатичного провалу України.

Так, у п’ятницю ми були свідками чергового дипломатичного провалу України. На G-і 20 у Гамбург нікого з наших очільників не запросили і нашу долю вершили без нас, хоча європейські політики постійно лицемірно муркочуть: «Та ні, у жодному разі долю України без її керівників вирішувати не будемо!».

Як же «не будемо», якщо «будемо»! Ось Трамп із Путіним дві з половиною години теревенили, може, вони ні до чого й не дійшли, але долю України точно вирішували, якийсь окремий дипломатичний канал створити вирішили. Для чого? Саме щоб вирішувати питання України без Порошенка, Клімкіна, Чалого.

Дипломат переконаний, що зустріч Трампа і Порошенка була потрібна не лише Україні

Одним словом, якщо справді абсурдна історія зі зняттям недоторканності депутатів, яких підозрюють у кримінальних злочинах, це всього лише дешева абсурдна п’єска, герої якої точно знають, що за все сказане і зроблене їм нічого не буде, – це, звичайно, дуже погано і це принижує українську громаду. Але є в цьому й позитив. Якщо далі ситуація в країні розвиватиметься за такими сценаріями, то за законами жанру – тут уже нічого не вдієш – сценаристи водевілю під назвою «Псевдоборотьба з корупцією» колись заграються і почнуть саджати у СІЗО людей, про яких вся країна знає, що вони справжні злочинці.

Підготував Ян Борецький для видання InfA

БЕЗ КОМЕНТАРІВ