Так воно і сталося. Здавалося, нічого не може статися в принципі: народ впав у таку глибоку апатію, що навіть обленерго зі своїми фантастичними платіжками не могли його розбурхати. Влада на чолі з майже «оскароносним» президентом (він так артистично виступав у ВРУ 7 вересня, що американська Кіноакадемія обов’язково відзначить це досягнення) була, відчувалося, такою сильною, що Україну починав побоюватися навіть Путін.

Порошенко, як запевняли деякі «експерти», зосередив таку потужну владу у своїх руках, що контролював усіх – від силовиків і прокурорів до двірників і таксистів, та вже потихеньку, враховуючи помилки «папєрєдніка» Януковича, повертав країну у статус-кво 2013-го року.

Вимальовувалася красива картинка для української владної верхівки: неофеодали за допомогою скажених тарифів поступово заганяли народ у стійло, робили всіх своїми боржниками, а самі неймовірно збагачувалися; ЄС за допомогою фокусів із деклараціями депутатів вдалося переконати, що йдуть якісь «рехворми» – тому кредити МВФ забезпечено; політичне життя в країні повністю кастровано і стерилізовано, всі політичні сили, які мали хоч якісь електоральні перспективи, зачистили, перекупили, деморалізували; силовики під пильним оком відданого Авакова, на відміну від «беркутят» Януковича, позбавлені всяких сантиментів і будуть давити й гамселити будь-кого, хто зазіхне на владу Президента. Залишалася гола і порожня українська політична сцена та його величність Президент зі своєю «стратегічною сімкою» та колегами-олігархами.

І тут раптом, одного вересневого дня…

Не знаю, як у Грузії, але в Україні Міхо завжди виглядав як фрік, маргінал, у нас він ніколи не мав особливої підтримки. На початку 16-го року йому малювали досить пристойні рейтинги, але посварився Порошенко із Саакашвілі не через рейтинг – там були якісь глибокі соціально-психологічні проблеми у взаєминах, на цю тему, може, ще книжку напишуть.

Порошенко на грузинського політика дуже образився, та наскільки сильно, що вирішив тому помститися. І зробив це грубо й цинічно – позбавив Саакашвілі громадянства, тому що коли давав громадянство, типу не знав про кримінальні справи, відкриті проти екс-президента в Грузії.

Здавалося, встругнув дурницю, але це ж така дрібничка! Влада ваша безмежна – переконували деякі політологи і навіть сама Юлія Тимошенко – що і Януковичу таке не снилося!

«Хитрий Порошенко», казали вони, врахував помилки Януковича й тепер робить те саме, що й Яник – збагачується, закручує гайки в країні, підсилює свою владу… Тепер він може репресувати кого захоче, ніхто й не запищить, бо опозиції в країні немає. «Батьківщина» малочисельна, «Свобода» – за бортом, «Опоблок» – це насправді союзники Порошенка, ну ось ще фріки «За життя» і «Радикальна партія», але вони теж союзники. «Чим може бути небезпечний запальний грузин?» – запитували в Адміністрації Президента. «Та нічим!» – упевнено відповідали там.

Але минулої неділі прихильники Саакашвілі, рейтинг якого – десь 1,5 %, прорвали кордон і завели свого патрона на територію України.

І одразу режим Порошенка затріщав, почав танути, як медуза на сонці, й стало зрозуміло, що сильна влада Порошенка-президента – це міф, що «Порошенко все контролює» – теж міф, що «силовики готові виконувати накази Президента» – це теж туфта. Розмови на кшталт «тепер росіяни не змогли б так легко зайти на територію України своїми гібридними військами, тому що у нас є армія і громадянське суспільство, та й народ змінився» – теж, на жаль, дурниці. З’ясувалося, що не такий уже далекий від істини був Путін, коли зухвало заявляв, що йому, бачте, потрібна цілісна Україна; і навіть не такі вже дурні російські ура-патріоти «русскава міра», які досі клянуть Путіна за те, що, мовляв, 2014 року той мав на руках усі козирі, міг зайти з військами в Україну і посадити тут лояльний режим, а «хунту» розстріляти.

А тепер про все – по черзі.

Силовики виявилися безсилими проти купки людей, Аваков не зміг скоординувати своїх «орлів» із підлеглими голови Держприкордонслужби Петра Цигикала. Чому вони не змогли виробити план недопущення в’їзду Саакашвілі? Вони такі некомпетентні чи, може, просто хотіли щось показати Президенту?

Висновок перший: Порошенко не контролює силовиків.

У разі масштабних заворушень силовики не будуть захищати Президента до останнього, не стануть стіною перед розлюченою юрбою, як то було з Януковичем. Невідомо, як себе поведе поліція і прикордонники, якщо росіяни розпочнуть масований наступ. Донецькі журналісти розказували, що після обстрілу Маріуполя в січні 15-го першими побігли з міста саме есбеушники й міліція. Якось страшно моделювати поведінку київської поліції, якщо (не доведи Господи) російські літаки загудять над столицею…

Висновок другий: Президент не виконує обов’язків Головнокомандувача і гаранта Конституції. Він хвалиться, що протистоїть великій Росії, хизується вірою в перемогу над страшною ордою, але не в змозі організувати захист кордону від купки маргіналів.

Висновок третій: Керівництво МВС із Прикордонслужбою – люди некомпетентні та інтелектуально обмежені. Вони могли б організувати акуратну операцію «блокування Саакашвілі на кордоні» – варіантів сотня – але вони вибрали якийсь тупізм із мінуванням!

Навіть якщо вони і хотіли щось продемонструвати Президенту, якось його пошантажувати, вони мали б розуміти, що комедія із «проривом Саакашвілі» на територію України принесе, окрім ганьби та втрати іміджу, ще й неконтрольовані, небезпечні наслідки для них.

Висновок четвертий: Управлінська і безпекова система країни досі не готові  до відбиття російського гібридного наступу. На кейсі Саакашвілі ми побачили, як росіяни можуть зайти на нашу територію хоч зараз, використовуючи депутатів-колаборантів та «корисних ідіотів» із місцевого населення.

Висновок п’ятий: Депутати так званого національно-демократичного спрямування не менш небезпечні для країни, ніж колишні «регіонали». Взагалі у випадку із «проривом Саакашвілі» ми бачили ситуацію, дзеркальну тій, що була на Донбасі 2014 року. Тоді незадоволені Майданом депутати-«регіонали» замутили сепаратистські ігрища, щоби полякати Київ і вибити собі преференції. Вони почали загравати з Москвою і посприяли введенню російських гібридних військ. Зокрема і через їхню сепаратистську риторику міліція, спецслужби і прикордонники практично не реагували на повзучу російську окупацію.

 

Нинішні націонал-демократи – Тимошенко, Дерев’янко, Власенко, Добродомов (хто там був іще?) теж незадоволені своїм становищем в українському політикумі, як і «регіонали» 14-го. Вони теж сприяли незаконному вторгненню сил з-за кордону, (в даному разі це лише Саакашвілі, але хто скаже, що це «останній могиканин»?), щоби дестабілізувати ситуацію в країні у своїх політичних інтересах.

Висновок шостий: Тимошенко і Садовий остаточно поховали себе як політики.

Тимошенко вже втретє грубо помиляється (і чомусь завжди на користь росіянам). Перший раз – із Надею. Другий – коли почала зарано радіти санкціям, які накладуть на Україну за те, що ми нібито продали корейцям ракетні двигуни. І ось утретє Юля зганьбилася, коли допомагала Саакашвілі принижувати Україну своїм вторгненням.

Взагалі незрозуміло, що собі думає ясновельможний князь Грибовицько-Сміттєзвалищний.

Після констатації повної безпорадності перед горами сміття він засвітився ще й у цій дурній історії з Саакашвілі. Доля грузинського легіонера українців, і львів’ян зокрема, турбує мало. Міхо не може стати прапором спротиву, дружба з ним не може додати жодному політику електоральних балів.

До чого-до чого, а до безглуздих революційних маразмів а-ля «Тимошенко кличе народ на Майдан» у нас люди вже мають імунітет. Тому історія із приїздом Саакашвілі як почалася безглуздо, так і закінчиться  безглуздо. Міхо буде їздити по Україні і кричати на площах усілякі дурниці, поки його врешті-решт Юрій Луценко не забере і не видасть на запит дружньої Грузії.

Висновок сьомий і головний: Український політикум втратив легітимність – усім скопом і за один день! Легітимність, просто кажучи, це готовність підкорятися владі без застосування насильства з її боку. Так ось: до останнього часу у нас панувала думка, що протести в Україні проти нинішнього режиму будуть швидко задавлені, а влада не буде вагатися при застосуванні насилля, що репресивна машина в руках Порошенка потужніша, ніж у Януковича. Тому, мовляв, третій Майдан – це  велика кров, хаос тощо.

А з’ясувалося, що влада – слабка, боягузлива і недалекоглядна, що вона губиться при невеликому організованому спротиві, а силовики пасують і ухиляються від виконання своїх обов’язків. Легітимність Порошенка трималася саме на страхові перед репресивною машиною, якою він нібито керує, а цієї репресивної машини немає. Є все те ж саме, що й до 14-го року.

P. S. Про це вже багато писали: звичайно, країна, де можновладці так відчайдушно чудять, де пройдисвіти в оточенні ідіотів переходять державні кордони – на «джевеліни» розраховувати не може.

Якщо так іще трішки пограємося – підписанти Будапештського меморандуму взагалі відкличуть свої підписи.

Підготував Ян Борецький для видання InfA

  • dedpanas

    Еще один порошенковкий холуй

  • Олекс Клін

    Автор сам собі протирічить. Визнаючи, що позбавлення громадянства Міхо було дурницею, пропонує зробіти ще більшу дурницю з його силового захоплення і видачі. Всі інші міркування щодо того, з якого багна зліплені імежді президентської раті – давно відомі і беззаперечні.

  • Buratini_85

    Полнейшая бредятина!)) Сирийские беженцы, когда штурмували Европу, их расстреливали, или может останавливали успешно?. А тут свои фрики. Надо было расстрелять?)))

  • Петро Кравчук

    Підготував ,,дезу,,для видавництва Інфа на замовлення кремля , автор – ян борецький .В підсумку – сім мішків вовни і всі не повні ,ремезове гніздо , або що в дурня на хаті.