Роман Кулик, молодший лейтенант (хорунжий) у Збройних Силах України

Після параду ми одразу пішли на прем’єру «Червоного» у «Жовтень», тож ось чесний відгук з мінімальними вкрапленнями спойлерів – я вас попередив).

Як ви вже знаєте, це екранізація однієї з кількох тисяч книг Кокотюхи, знята грузинським режисером Зазою Буадзе за сценарієм того ж Кокотюхи з бюджетом у смішні для серйозної індустрії 20 мільйонів гривень, половину яких за результатами пітчингу виділило ДержКіно України. Саундтрек – італієць Франко Еко. Спочатку – про суперечливі моменти фільму, тож якщо хочете одразу до позитиву й висновків – листайте у кінець).

Стрічка починається дуже якісними сценами і ось ти вже сидиш, стиснувши підлокітники крісла з думками «ну невже?!». Але середина дуже просідає за рахунок непотрібних сцен і штучної, реальної непотрібної (але ж треба лавсторі) драми Таміли-Гурова. Фінал же на одному диханні.

Операторська робота і картинка дуже непогані. Бракує масштабів ГУЛАГУ, але автори і так витиснули максимум зі своїм бюджетом. Зате враження трохи псує загальна «зшитість» фільму, місцями окремі частини видаються малопов’язаними між собою кліпами.

І тут розкривається одна з основних проблем фільму – тотальний брак контексту і розкриття героїв. Що ми знаємо про Червоного? Та майже нічого, якщо не читали Кокотюху. Зате начальник табору, офіцер радянської армії старої закалки отримує гігантську кількість ефірного часу – хто дивився і пам’ятає сцену з його сопливими вечірніми походеньками під дощем – чудово зрозуміє про що я. Під час розмов із Гуровим, навіть складного цього старого ублюдка ненавидіти, хоча він наче є ключовим антагоністом картини (насправді ні – найбільшу ненависть викликають зеки і сам табір в цілому). Навіть лікарка Таміла розкрита краще Червого – для чогось нам розказують, що вона забула в таборах і якою жертовною є ця героїня. Пф, це робиться в мінус головним героям фільму.

Певно режисер уявляв собі це так:

– гм, може Кокотюха напише кілька хвилин діалогу балтам? Хоча на біса, вони і так розкриються, поки різатимуть «су*» (чи «доход яг», чи як їх там, хрін розберешся у цих фракціях), краще дам ще трохи часу слизняку Гурову і містеру мерседесу-в-гаражі! ;)

Натомість Червоний – людина-загадка. Й місцями це круто – він же упівець і ця небагатослівність виправдана і працює на його образ бійця, що не базікає, а «мішки таскає», робить справу. Ну….. планується приквел й ціла франшиза по «Червоному», тож ми ще встигнемо роззнайомитись).

Натомість мені найбільш сподобався вусатий друг Червоного – «вусач-хрін-попадеш», бо під час бунту в нього стріляв мало не кожен наглядач, але окрім легкого поранення в плече – нічого не добились. Живучий ублюдок. Сподобався, але що це за персонаж, що в нього за спиною – не впевнений, що навіть ім’я його правильно запам’ятав. Аналогічно з лісовими братами – де ці пацани? Десь у бараці є, але вихопити бодай одне обличчя не дають, жодного яскравого персонажу для їх представництва. Жаль. Іронічно, зате кілька діалогів про хлопця-Перев’язку зробили його найповнішим персонажем фільму).

Зате дві третини фільму слухали ублюдочних кримінальників з їх зеківським жаргоном й примочками (хоча лінію цих засранів тягнув Коля-Тайга зі своїми хрипами аля Крікс із «Спартака», відвантажив відсотків 90 смішних ситуацій для «Червоного»).

І режисер свого добився – це створило яскравий контраст із правильними й трушними українцями в таборі. Але перенасиченість лайном типу «опа-європа» місцями нервувала. Просто слід було покликати Гая Річі – аби захотів, він би зробив «Червоного» міжнародним касовим хітом).

Аналогічно із саундтреком – наче правильний, підкреслює сіру безвихідь таборів, а місцями ну так не в тему, що хочеться прикрутити звук.

До речі, в будь-якій незрозумілій ситуації кажіть «весна»:

– Червоний, ти ваєвал за вільну Україну. Гдє ана?! Нєту єйо, зато єсть СРСР і таваріщ Сталін! Что ти на ета скажеш!?

– Весна.

АХАХАХХ і розумій як хочеш, таваріщ начальнік, тотальне домінування Червоного, виніс би усіх реперів на батлах).

І до однозначно позитивних аспектів фільму: закладені смисли, фінал і головний герой. Червоний – а*уєнний, щоби там не було, навіть попри брак екранного часу. Мовчазний, жорсткий, в міру харизматичний, ідеологічно прокачаний мужи лідерського типу. Він не перший сильний образ українського кіно, але точно перший образ вождя, який замість балачок і рефлексій збирає пацанів і йде різати опонентів. Тру.

Трансформація Гурова, який хоч і аж до фіналу викликав огиду, але по факту виступав арбітром між воюючими сторонами і своїм вибором повернув собі гідність.

Сцена з паскою та груповим виконанням «Ой у лузі червона калина» – класна, може надто пафосна, але зрезонувала дуже сильно. Фактично ключова сцена всього фільму – не бійки чи фінальна масакра, а ця ода власній ідентичності та меті. Аплодую. Основний меседж фільму – «хрін нас знищите» з апофеозом ідеї у фінальних кадрах сходження на пагорб. ВЧАСНО, актуально, чіпляє.

«Червоний» не мегакрутий фільм, не буду завищувати очікування. Але це реально добротний середняк.

Як для українського масового кіно – так 100% прорив. Обов’язково сходіть, бо як вітчизняні фільми не будуть окупатись – нізвідки й братись кращим продуктам і якісному контенту. Дуже вірю на хороші касові збори «Червоного», а в нас попереду – багато на нові українські стрічки осінь

Джерело: Роман Кулик

БЕЗ КОМЕНТАРІВ