Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Русскіє є взагалі спокусою для українця, а «вєрующіє русскіє» – просто розтлівають.

Один приклад із села Дептівка біля Конотопа – старе село, козацьке, з 5-банним храмом.

Служив у тій церкві отець Володимир Єршов – конотопський катсап, якого під час Другої світової церковна агентура Москви послала у ту Дептівку. (Там уже півроку були німці, які й відкрили церкву, закриту перед тим катсапами).

Німці пішли 1943-го, а Володимир Єршов служив у Дептівці до 1976 року. Він хрестив усіх моїх родичів у тому краї, тож одного дня поїхав розпитати про нього село.

Перша же жіночка розповіла дику історію. Її мати була вчителькою і боялася її, новонароджену, хрестити. Проте якось до матері підійшов сам отець Володимир, насваривши: «Чєво дітя нє крєстіш?».

Так і так. Вчителька. Виженуть із роботи.

– Пріході ко мнє в хату, позно вєчєром. Штоб нікто нє відєл. Покрєстім…

Так і зробили. Обережно прокралися з дитям, похрестили.

Але вже післяобід наступного дня у школу подзвонили … «з району». Нагримали на директора за те, що вчителька похрестила дитину.

Людям було важко повірити, але отець Володимир САМ наступного дня повідомив КГБ про хрестини! Маму звільнили з роботи.

Дика історія! Як з’ясувалося, із тих, які глибоко деморалізувало село. А найбільше факт, що пастир Єршов аніскілечки не журився своїм вчинком.

Бо він вчинив цілком «справедливо» і навіть по-християнськи: Богу Богове, а кесарю кесареве!

Як так?

А так. Похрестити дитину треба? Треба. Щоб обручилося воно Господу і вічному життю. Прибрати суєтний страх вчительки було треба? Треба. Бо не про своє хай думає, а про Боже. А повідомити кесаря про хрестини треба? Треба, бо така вимога влади. То що він ЗРОБИВ НЕ ТАК?

У цьому весь русскій человєк. Що він ЗРОБИВ НЕ ТАК? Що? Невдячна вчителькова дочка виговорила цю родинну драму першому зустрічному. У свої 50 років її біль ше вщух.

Але ж хіба не через Єршова вона отримала хрищення і обручення Небесному Царству? То ЩО НЕ ТАК??

Для українця, дептівської козачки – це НЕМИСЛИМЕ ПАСКУДСТВО. А для русского батюшки – ПРОМИСЄЛ І БЛАГОЧЕСТІЄ.

Вся ця історія лежала в мені років 10. Таким собі «ґрузом 200».

А торік Павло Подобєд зробив карколомну знахідку – відкрив ім’я очільника ОУН Бандери в Конотопському краї. Це Григорій Скиба, козак із Дептівки.

Півроку пішло аби в Конотопі підготували відкриття меморіальної дошки – на честь героя із Дептівки. Сергій Салій спеціально їздив до рідного села Скиби – з благою вісткою і кольоровим буклетом про дептівця. Сільрада, люди, знов сільрада…

Напередодні 11-го лютого – дня вшанування Скиби в Конотопі – телефонували в Дептівську сільрад. Міський голова Артем Семеніхін пропонував автобус для земляків героя, уважили з Інституту національної пам’яти – приїдьте, вшануйте. Бо ж це ЄДИНИЙ дептівець, на честь якого буде відкрито меморіальну плиту…

– Так-так-так! Спасибі. Ми приїдемо!

11-го в Конотопі з Дептівки НІ-КО-ГО.

Зажурився я дуже. А в зажурі ізгадав про той дептівський “ґруз-200”. І про Єршова-катсапа, і про катсапський калхоз, і про весь той страшний досвід “русского ХХ століття” у славній Дептівці.

Хіба ж поїхати вшанувати ОУН-івця Скибу в Конотіп – це не припросини Єршова «покрєстіть дітя»? Хіба на другий день у Дептівку не подзвонить якийсь «Путін» чи «Качинський» – і жоден Павло Подобєд не врятує людей. І навіть не збагне що накоїв лихо…

100 років катсапщини – а наіпаче «вєрующей кацапщини» – розітлили людей. І шо треба аби цей порох знову став Григорієм Скибою?

Джерело: Ростислав Мартинюк

БЕЗ КОМЕНТАРІВ