Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

Сьогодні з самого ранку «українізував» стихійний фруктовий базарчик на Позняках – там торгують молоді люди малоазійського типу.

– Дві хурми і кілограм винограду.

– Што єщо? – питає чемно молодик років 23-ьох.

– Слухайте, а яка Ваша мова рідна? – з посмішкою.

– Азербайджанська, – посмішка ширша за мою.

– То скажіть, як буде хурма і виноград?

– Хорма, üzüm.

– Чудово! От я ще вивчу «дякую» і «будь ласка», і нашо нам гомоніти між собою по-московській?..

– Так я по-українськи можу! – і далі він заговорив грамотно й впевнено, з негрубим акцентом. – Зараз я все це порахую…

– Ну, от «дякую» це «тешеккюр», а як же «будь ласка»? – розкочегарився я.

Відірвавшись від калькулятора: «…ммм. А як же це було… Я не часто зараз говорю по-нашому. І у нас не точно так це звучить – будь ласка… А, буюрун! А до побачення – сагол. Сагол ун – якщо на Ви звертатися…»

Узяв я свою торбинку з хорма та узюм, а відчуваю –легені від тих всіх азербайджанських слів аж розширилися. Гарно ж як!

День української мови – як день Дару Божого. Для всіх. А своє слово – як вибілена хата, найліпша домівка. Та якшо весь час рвесся у прийми – бо, бач, кієвлянін-в-5-поколєніі – то будеш притчею во язиціх. Коло будь-якої ятки із хурмою.

Джерело: Rostyslav Martynyuk