Ростислав Мартинюк, продюсер і журналіст

У переході в парфумерній крамничці. Пані-продавець пенсійного віку в царстві пахучих мил і кремів:

– А у вас є мокрі хустинки?

– Што ето?

– Ну, шоб змастити пахви.

– Пахнєт? Што у вас пахнєт…

– Ні, ще не пахнєт, але вже треба. Пахви! – показую під руки.

– А под мишкі!

– Які мишки?

Сміється. Мені теж стає весело:

– А чого не под кішки? Чи там шо. Кошки-мишкі….

– Возьмітє ґорний крістал. 350 грн. Нікоґда запаха нє будєт… под пахвамі.

– Ні, дорогувато, –кажу. Вже й мило попрощалися.

А собі й думаю, згадуючи ту московську мову ніби із «прошлой жизні». До чого ж там були «мишки»? І таки в Києві є ще люди, які не чули слово «пахви»…

Хоча й пора б! Он і вулицю «Маршала» Жукова перейменували. І церква Андріївська –перлина отого булґаковського «русского Кієва» – уж ґрєкам отдана…

А люди ще живуть у «допахвенний» період – з мишами й котами в мішку…

Джерело: Rostyslav Martynyuk