Сергій Якимчук, активіст

Одні сусіди вже місяць зі мною не говорять.

Спочатку я того не помічав, але одного разу привітавшись і не почувши відповіді я привітався ще раз і кажу:

– Вітаюся до вас пані а ви до мене чогось на німо… може я вас чимось образив чи що?

– А я шо повинна з вами вітатися? Ми шо родичі чи друзі?!

– Просто живемо в одному маленькому під’їзді… це ж питання звичайної ввічливості…правда?

– Я привіталася… я шо винна, шо ви не чуєте?!

– Та вроді я добре чую…

– Ви певно чуєте, але не то шо треба…

Пані була з колискою в якій спала її дитинка, а я в свою чергу спішив в спортзал, тому розмова закінчилася.

Вже підвечір іду в магазин, магазин в десяти метрах від під’їзду, стоїть моя сусідка і побачивши мене робить крок на зустріч і каже:

– Слухайте, а що ви тут до всіх чіпляєтеся?! То люди не так говорять як вам треба, то ше щось… Слухайте, шановний, яке ваше діло як хто говорить, російською чи американською? Яке ваше діло вітаються до вас чи ні?! Перестаньте чіплятися до мене! І до інших… Ви мене зрозуміли?!

І ТУТ ДО МЕНЕ НАРЕШТІ ДОХОДИТЬ!

Діло було тиждень чи два назад, може і більше, я вихожу з під’їзду і перехожу через двір щоб винести сміття до смітника. Поруч стоять дві жінки з дітьми і щось говорять між собою, аж раптом одна жінка нахиляється до своєї трьох-чотирьох річної дитинки і починає говорити з нею російською мовою!

Я від такого аж оторопів! Тому не втримався і запитав:

– Я перепрошую, просто почув як ви говорите українською, а зі своєю дитинкою чомусь говорите російською… Ви, що не місцеві? Звідки ви?!

– Ні, ми тернополяни, просто ми з Америки приїхали батьків провідати… А так ми вже пару років живемо в США.

– А до дитинки чому говорите російською?

– Тому, що ми живемо в США, я ж сказала! Вона там родилася і тому ми вирішили говорити російською…Ми вибрали для неї російську мову! Щоб їй було комфортно і простіше в майбутньому – коли виросте…

– Я думав, що в Америці всі говорять англійською…

– Ні, там за кордоном, всі говорять російською, – втрутився мужчина років п’ятидесяти, супутник (може батько?) молодої жінки.

– Люди добрі, – не витримую я, – та ви шо таке мені тут говорите?!

Та я дев’ять років прожив у Європі в свій час і ніхто там не говорить російською!

– Всі емігранти, які живуть в США говорять між собою російською! Тому ми хочемо щоб наша дитина не виглядала серед них білою вороною…

Після цих слів я відчув як у мене волосся дибом встає… і найперше на дупі… Її слова були для мене ударом у спину, знаєте, це немов коли ти готуєшся до поєдинку, до двобою… ти сильний і тренований мужчина, ти відчуваєш силу своїх тренованих м’язів, ти впевнений в собі і навіть знаєш як саме ти здолаєш свого ворога і… тут ти відчуваєш як тебе запекло в лівому боці і як віднімається ліва нога, ти падаєш на коліно і бачиш що твій нібито побратим встромив тобі у спину ножа…

Ти тут борешся за українську мову, історію за розвиток нації, а якісь пришелепкуваті недоумки СВІДОМО роблять з маленької дитинки москаля!

Ви уявляєте весь жах цієї ситуації?!

Це в нас є така невелика «категорія переселенців» з села у місто, які раптом починають говорити російською і видавати себе за городських, «карєнних» містян…

Воістину, можна людину витягнути з села, але тільки не «село» з людини!

В свою чергу зізнаюся, що мої батьки з села і я сам все дитинство жив у селі, і я не соромлюся цього і взагалі не вважаю що це повинно бути чимось принизливим чи таким чого треба соромитися…

Згадавши, що саме цей епізод моя сусідка не може мені ніяк пробачити, я пояснив їй своє відношення і до російської мови і до таких людей як її знайомі чи родичі і як вона сама. А ще я пояснив, що звертати увагу і робити зауваження таким російськомовним людям в Україні, це мінімальний обов’язок кожного українця сьогодні.

Проблема в тому, що коли двоє людей дивляться на дерево на горі, то дурень бачить не те саме дерево, що бачить мудрий.

Джерело: Сергій Якимчук

БЕЗ КОМЕНТАРІВ