Сергій Якимчук, активіст

І настав той День – День Великих Дебатів.
І зійшлися на Арені Цирку два клоуни – Старий і Молодий.
І розділилися люди та розсілися за їхніми спинами і слухали їх, аплодуючи їм.
І мовив Старий Клоун про досягнення свої, і хвалився ними довго, та не бачив їх люд простий, бо не сліпі були, не ниці і не малограмотні, щоби не узріти високі дари Старого Клоуна.
І розділив публіку Старий Клоун своїми промовами адже не кожний зрозуміти їх міг – настільки ті промови не зрозумілими були для люду простого.
І взяв слово своє Молодий Клоун, і говорив те, що бачили всі і знали давно і чого хтіли насправді, та побажати собі боялися бо ниці та німі були.
І ще більше люду простого пересіло за спину Молодого Клоуна і плескали в долоні йому наче діти малі.
І узрівши таке Клоун Старий закричав, наче ранений Звір, і лякав людей військом ординським і Кремлівським Царем, що прийде на погибель людську і в рабство своє поневолить їх на віки-віків, і мову людську забере у них і дасть свою – псячу.
І плакали люде від слів Старого Клоуна і лякалися майбутнього свого, каялися за гріхи свої перед ним і поверталися за спину його.
І кричав Старий Клоун, що своїм рубатиме руки злодійські, хто у війська візьме.
І знову бачили люде неправду його, і що бреше він6 як той пес смердючий, бо стояли люди злодійські з двома руками і всі, хто крав у війська6 дійсно своїми і близькими його були.
І ще більше людей перейшло за спину Молодого Клоуна і стали за ним, як стіна, і військові були серед них.
І тупав ногами на це дійство їх Старий Клоун і закричав здійнявши руки свої до Кремля і питав у Царя Кремлівського хто тут агент його і з ким тому краще перемовини вести майбутні і просив сказати відкрито про це.
І підтримав Кремлівський Цар Старого Клоуна і визнав правоту його і сказав, що нікого так не ненавидить він як Старого Клоуна і не може домовлятися з ним, ні тогрувати з ним, ні їсти, ні пити, ні вечеряти, тому прислав для сего тінь і дещицю свою в тілі Мертветчука.
І зрозуміла тоді частина люду, що мають за повних ідіотів, і прозріли вони. І було їм щастя.

Джерело: Сергій Якимчук