Сергій Іванов, блогер

– А вы, значится, наши новые соседи?

Літній сивочолий чоловік у трусах і светрі привітно дивився на мене, мірно гупаючи зеленим пластиковим відром об кришку сміттєпроводу. Звуки ударів відбивалися від стін під’їзду, наздоганяли один одного між прогонами, зливалися в реверберуючий індустріальний рокіт. Я щойно вийшов з квартири і остовпіло дивився на новонабутого співрозмовника.

– Приношу извинения за шум, – вибачився сусід, продовжуючи бахкати відром, – газетка ко дну прилипла.

– Та нічого, – відповів я, – бува.

– Ну, приятно познакомиться, – він припинив грюкати, закрив кришку сміттєпроводу, витер долоню об труси і протягнув мені. Я трохи напружився з огляду на кричущу неочевидність вибору між ввічливістю і санітарно-гігієнічними нормами.

– Навзаєм.

– У вас тепло в квартире? – сусід явно був налаштований на ґрунтовну розмову.

– Думаю, не так, як у вас.

– У нас тоже холодно. Приходится утепляться.

– Я бачу, – сказав я, дивлячись на його голі ноги в коротких запраних шкарпетках.

– Да, кто бы мог подумать, что придется в свитерах по дому ходить. Ужас. Я коренной киевлянин, всю жизнь здесь прожил, никогда не мерз. Это после аварии на Эспланадной, слышали? Батареи еле-еле…

– Співчуваю.

– А вы арендуете?

– Так.

– Неместные, наверное?

– Типу.

– Приезжие, значит. Откуда, если не секрет?

– Перепрошую?

– Из какой области?

– З проблемної, – я вирішив акуратно ухилитися від прямої відповіді.

– Понятно. Ну, приятно было познакомиться. Кстати, здесь крышка заедает, – він кивнув на сміттєпровід, – когда будете выбрасывать мусор – придерживайте.

– Дякую, але я не користуватимусь.

– Серьезно? – щиро здивувався сусід. – А куда мусор деваете?

– В смітник.

– На улице?

– Так.

– А мы уже как привыкли, по старинке, – усміхнувся він.

– Ви ж корінні. Вам можна.

– А-ха-ха!

– Хоча, взагалі-то це не дуже правильно. Від цього таргани.

– Я вас прошу, какие тараканы! Да они в нашем холоде не выживут! Ну ладно, хорошего вам дня. Пойду, а то замерз.

Сусід зник за дверима своєї квартири, я викликав ліфт і пішов у магазин, думаючи, як все-таки мізерно мало у нас шансів сховатися від рутинного божевілля світу.

Джерело: Сергій Іванов