Станіслав Зозуля, блогер

Для чого нам пам’ять, якщо ми з неї нічого навчаємо?

У третю неділю травня в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день, із трагічною пикою, Порошенко покладав квіти в Биківні та казав при цьому пафосні слова. Натомість люди, звичайні люди, які може і не знають про цей меморіальний день, в повсякденному житті є більш моральними, ніж лицемір Порошенко.

За визначенням, політичні репресії – це переслідування особи чи групи в суспільстві з політичних міркувань, зокрема, з метою обмеження або запобігання їх здатності брати участь у політичному житті суспільства, зменшуючи таким чином їхні позиції серед своїх співгромадян. За цим визначенням, в Україні за Порошенка були і політичні репресії, і потерпілі від них.

Я не хочу називати Саакашвілі, якого по-звірячому викинули з країни, чи Сакварелідзе, який змушений ходити по судах по сфабрикованій справі, чи тих людей, в яких проходили обшуки, чи тих, кого ставили на коліна після розгону табору під Верховною Радою, – жертвами через повагу до цих сильних і гордих людей, хоча всі вони віддали якщо не життя, то своє здоров’я, майно, або час через політичні переслідування.

Але вони точно є потерпілими режиму Порошенка. Того режиму, що вмів драматично пустити сльозу за минулим, а потім безсоромно повторювати стару політику. Того режиму, що займався окозамилюванням реформ, говорячи про економічну свободу і ази тетчеризму, а на ділі зберігаючи і збагачуючись від великої за дискреційними повноваженнями захопленої Держави.

Пам’ять цінна тільки тоді і тільки тому, якщо дозволяє уникнути помилок минулого. Пам’ять, яка нічому не вчить – пуста. Давайте пам’ятати про жертв сталінізму та всіх інших репресивних режимів та не повторювати соціалістично-авторитарну політику, яка до цього призвела.

На відео те, як був викрадений та видворений з України Михайло Саакашвілі. Що це, як не політичні репресії?

Джерело: Станіслав Зозуля