Станіслав Зозуля, блогер

При всій класової ненависті до споживачів чужого, до яких відносяться олігархи, які існують в спайці «велика держава – великий бізнес», які заробили капітали за рахунок корупційних привілеїв, Індекс лиходія Робін Ґуда вважаю вкрай шкідливим для умів манюпаса.

Найгірше, що можна зробити з олігархами – це забрати у них капітальні блага, поділити їх і проїсти, знищивши ці капітали.

За рахунок заводів, комбінатів, газет і пароплавів Ахметова можна 36 днів утримувати українську державу. Оплатити політикам і чиновникам додаткову місячну відпустку, виплатити бюджетникам і пенсіонерам подвійний оклад, проїсти і пропити, гуляй-країна, вийшовши з якого виявиться, що країна залишилася без виробництва, без робочих місць і без продуктів і послуг, які виробляються на підприємствах Ахметова.

Про що говорить цей Індекс? Зовсім ні про що: перед Україною розташувалась Польща (4 дні) і Німеччина (5), в яких відсутній клас олігархів (в звичному для України значенні), але перед Україною також і Росія (14), а за Україною, наприклад, Грузія, в якій екс-прем’єр російсько-грузинський олігарх Іванішев міг би утримувати держбюджет цілих 430 днів! Не дивно, що грузини серйозно розраховували на шматок його пирога, обираючи «Грузинську мрію».

За Україною також Сінґапур (52), або Чилі (90). Однак в Сінґапурі держвидатки щодо ВВП майже втричі менші, ніж в Україні (17,7% ВВП), в Чилі майже вдвічі (25% ВВП), а в Грузії більш ніж в 1,5 разу менші (29,8% ), ніж в Україні – близько 45% держвидатків до ВВП. Якщо скоротити в Україні держвидатки вдвічі, це б дало Ахметову набагато більше днів і можливостей «годувати» Україну.

Втім, все це дурниця. Перш ніж займатися підрахунками, як розкуркулити олігархів, варто було б замислилтись, чого не вистачає для особистого збагачення. Відповідь частково лежить в особистій площині – дефіцит мотивації та наполегливої ​​праці – але також і в інституційних можливостях – відсутність економічної свободи. Саме цього варто вимагати для себе від держави, і саме цього варто вимагати, як акт вищої справедливості, для олігархів – економічну свободу, щоби ринок віддав їм належне за їхні вміння, або невміння, розпорядитися капіталами без привілеїв, протекціонізму і підтримки.

Джерело: Станислав Зозуля

БЕЗ КОМЕНТАРІВ