Тарас Загородній, політичний експерт

Чи є у Вакарчука шанс стати президентом?

Вважаю, що цілком є така можливість, але не з тих причин, про які думає більшість (реформи, європейський вибір та інше бла-бла-бла)

  1. Він подобається олігархам, як і будь-яка «сопля на вітрі». Отримати главу держави, якого завжди можна послати і не отримати по голові у відповідь – це мрія системи і олігархів. Тобто, підтримка ЗМІ і гроші будуть.
  2. Він подобається народу, як і будь-який «месійка». Проголосувати за чергового «ось він точно мені зробить красиво” – це легше, ніж перевиховати себе з парадигми «я проти корупції, але хочу щоби кум Вася завжди міг вирішити всі питання” чи просто перестати вмирати на дорогах після того, як, по суті, скасували ДАІ.

Головне питання: а чи будуть реформи у Вакарчука? Поспішаю розчарувати. Швидше ні, ніж так.

Як показує практика, «реформатори» – не найприємніші люди і діють далекими від білих рукавичок методами. Оскільки систему без зусиль не зламали. Це було всюди: Туреччина, Сінґапур, Корея, Тайвань, Японія, післявоєнна Німеччина (Аденауера ніхто не додумався тоді «демократом» назвати). Рузвельт в США також був далеко не ідеалом демократії. М’яко кажучи. Грузія Саакашвілі взагалі була тоталітарною державою.

Зараз мало хто хоче визнавати, але більша частина законів щодо Ассоціаіціі з ЄС була продавлена Януковичем всупереч опору фракції. І більше того, майже рік Партія Регіонів «йшла в Європу». Попри проросійські настрої виборців ПР. Я кажу про методи, а не про те, що там було далі.

Приблизно так зараз у нас йдуть реформи. У посольство США запрошують якусь «шишку, де йому кажуть: «Діаер містер, ось ваш офшор…», що в перекладі з дипломатичної означає, що «ви дістали нас своїм злодійством. Це веде до нестабільності. Нестабільність погана для бізнесу. Навчіться красти з прибутку, а не зі збитків. Коротше, давай хоч якусь реформу, бо  «впаде» офшор».

Далі «шишка» йде до своїх і каже:

– Хлопці, був у американців. Вам реально кінець!

– А шо нічо зробити не можна?

– Та херню якусь ухвалити треба.

– Ні, не будемо.

– А якщо по вухах?

– Ну, якщо сильно подумати …

Тобто «реформи» у нас йдуть якось так. Як буде з Вакарчуком?

– Потрібно ухвалити.

– Славко, ти шо охренів?

– А по вухах?

– Це хіба по-європейськи?

– Рота закрий.

– Зрозумів. Піду поскаржуся народу.

Соррі, що не в тренді)) Реалії нашої країни трохи інші, ніж здаються.

Джерело: Тарас Загородний