Циля Зингельшухер, блогер

Політика – це командна гра, в якій капітану команди занадто часто доводиться грати на полі і за його межами одноосібно.

Ситуація, яка склалася навколо новообраного презедента, схожа на таку антиутопію. Футбольна команда, яка складалася з багатьох «крепких хозяйственников», які перевдяглися у вишиванки та інших професійних патріотів, просрала чемпіонат.  Деякі «захисники», замість оборони власних воріт, відволікалися на «подработку», хтось імітував гру у нападі, інші зливали матчі за «тіньовими договорняками», хтось взагалі заробляв на продажі стадіону трави за завищеною у 10 раз ціною, хтось просто тупо купив форму клубу за «бабло» через престиж, когось по-кумівські вдягли у форму судді, щоб «малювати» потрібні результати ігор, а хтось вимушено бігав на полі і за себе, і за «всіх тих хлопців». Тим не менше – вони на загал таки всі вміли грати у футбол. Коли хотіли. Або тільки коли капітан виїжджав на кращі європейські стадіони – там він вмів показати техніку. Або коли багаті спонсори з західного глядацького сектора примушували, погрожуючи повернути придбані абонементи, що автоматично вело до банкрутства клубу.

На зміну поганим, але футболістам, прийшла строката зекоманда… Серед них – чемпіон світу з комп’ютерного футболу, група уболівальників, які раніше лише кричали папєрєднікам з трибуни «усіх на мило!», завзятий колектив тренерів дитячо-юнацьких спортивних шкіл, невиправні фанати русского хоккея, фахівці з розміщення реклами на стадіонах, кліп-мейкери, які створювали шедевральні вірусні відео для ютубу на тему футболу, а також надзвичайно обмежений список колишніх гравців, які принаймні знають правила гри і виходили колись на поле… Час вимагає «нових обличь» – результати глядацького опитування, проведеного на вході до спорткомплексу, однозначні.

Новообраному презеденту вже ледь руки у двері не встромляють, щоб він оголосив свої перші призначення – СБУ, ГПУ, ЗСУ і далі по списку.

Щодо балабола 3-го тисячоліття Луценка, який серед порядних людей вже давно вважається нерукоподаваємою персоною, то питання його виносу з Різницької на смітник історії – риторичне.

Оцінити Клімкіна, насправді, не так просто. Повільно перетворившись на гладкого та самовдоволеного кота, він давно змирився з роллю статиста і фактично лише повторював всі прийоми капітана. Був гравцем несамостійним. Це не погано, це просто реалії зовнішньо-політичної спортивної боротьби під час війни, коли все вирішують дорослі дяді. А на лаві запасних тримають таких ретрансляторів субстит’ютом лише того, хто не здатен на ініціативу і не може перевершити капітана.

Але, щодо інших персонажів – як це не дивно, але своєю мовчанкою Зеленський ще може «зійти за розумного». Адже найбільш адекватною позицією дилетанта було б не махати відео-шаблею по указам в перший же день на потіху пивним фанам з диванів, а хоча б трішки розібратися і запезбечити передачу владних повноважень без найменших шансів на втрату керованості.

Саме тому – оптимальний варіант як мінімум на найближчий місяць – збереження на посаді міністра Полторака. Це найменш претензійна фігура з оточення Порошенка. Те саме, стосується і керівників Генштабу, хоча до Муженка є безліч і ще трішки питань (Іловайськ, зруйновані склади по всій країні, тощо). В країні є не тільки любителі поп-корму і зрєліщ, є і розумні люди. І вони заслуговують почути від команди, що відходить, звіт про роботу.

Не менш делікатною є тема спецслужб (СБУ, СЗР) – там відносини між керівниками і підлеглими ще складніші і набагато, набагато більш утаємничені, ніж в армії.

«Скинути» Грицака і викреслити бізнесмена Демчину – не складно. Якщо від другого нічого не залежало в питанні захисту державності, то на першому дійсно зав’язано дуже багато інформації. Там формула «… разрушим до основанья, а затем» не працює на користь державі. Хіба що не Україні.

Дивлячись на ці дивні вимоги нового керманича «якнайшвидше помацати булаву» і розуміючи, що в кабінет він зайде лише з чистим аркушем паперу і таким же чистим від знань і розуміння мізком, без жодної хвилини, проведеної «на полі», стає сумно від можливих скороспішних кроків і призначень.

Якщо Зеленський після десятків безплідних «переглядів кандидатів у нові обличчя» зрозуміє це, і наважиться на такий крок – не поспішати, то цим самим він зможе проявити управлінську мудрість, а не самодурство неофіта. Принаймні, новому головнокомандуючому, варто було б вислухати спочатку «як було, як є, і як хотіли зробити». А почути своїх консультантів, які розкажуть «що було неправильно, є погано і хотіли не те, що треба», він завжди встигне.

Іноді самим простим тестом на адекватність нового керівника є вміння не зламати існуючий механізм, а вдосконалити його. Це завжди складніше, але забезпечує більше шансів на збереження працездатності механізму. Рубка Гордієвих вузлів – це прекрасний художній прийом, але в житті все набагато складніше. Щоб грати свою гру, як не крути – треба мати професіоналів.

Збірні юніорів-вболівальників ніколи не виграють чемпіонатів. Бути «несистемним гравцем» круто під час виборчих перегонів і рекламних пауз. Але коли виявляється, що решту світу грає системно, твій аматорський рівень дуже швидко стане помітним. «Ветерани» легко давлять зухвалу, але недосвідчену молодь.

Переможні результати завжди куються сплавом досвіду, вікового професіоналізму, а вже потім молодіжного нахабства і мрійництва.

Новий презедент, безумовно – величезний виклик для України. Але нам тепер з цим жити.

Хотілося б, щоб почав він хоча б з адекватних рішень.

Джерело: Циля Зингельшухер