Тимошенко – наступний Президент. Це твердження майже незаперечне. На її боці – закони старі, як світ. Це розуміють усі притомні люди. Це розуміють політологи, депутати, олігархи. Від цього останні сатаніють, але мало що можуть із тим зробити. Це розуміє і поки що чинний Президент…

Чи може Порошенко уникнути неприємного для себе сценарію – приходу до влади ЮВТ? Шоколадний заєць, до якого у Юлі є низка серйозних претензій ще з 2005 року, таки може знову потрапити в президентське крісло, але лише за однієї умови – якщо зробить так, щоби його полюбив народ. І насправді зробити це доволі просто – треба посадити до початку президентських перегонів бодай кількох поважних добродіїв, яких українці заслужено ненавидять. А позаяк українці ненавидять практично весь політичний клас, то вибір у пана Президента вельми широкий: бери будь-кого – Бойка, Насірова, Пашинського, Новинського, Вілкула, Ляшка з Лозовим… А якщо Медведчука з Ахметовим у клітку запроторити – то взагалі народ тебе на руках носитиме! Але Президент на це не піде за жодних умов, бо він на те і поставлений Президентом, щоб інтереси саме цих осіб захищати, не жаліючи живота свого. Що він і робить.

… ой як непросто буде Петру Олексійовичу переконати Кремль, що він буде ліпшим намісником Москви в Україні», ніж Тимошенко. В Московії дехто небезпідставно гадає, що «Юлянаша».

Є ще варіант: впасти на коліна перед Путіним, плюнути на МВФ, на ідіотські «реформи», зробити пірует «а-ля Янукович» і поринути з головою в будівництво чергового «Тайожного союзу». Може, Путін з барського плеча й відстібне кредит «ярдів» на 15 «зелені», як 2013-го. Але, по-перше, грошви у російського генія геополітики стало останніми роками трохи менше; а по-друге, ой як непросто буде Петру Олексійовичу переконати Кремль, що він буде ліпшим намісником Москви в Україні», ніж Тимошенко. В Московії дехто небезпідставно гадає, що «Юлянаша».

З нами Бог і Сандулеса!

Олігархи зараз лютують, їх «ковбасить». Вони розуміють, що їм ніхто не може дати гарантій. Як казав Ігор Валерійович, «Порошенко скільки всього зробив, що його на наступних виборах точно підтримувати не буду!». «А Юлька – вона ж скажена, від неї чого завгодно можна очікувати, не можна її ставити Президентом» – щось таке не раз доводилося чути від політичних опонентів лідерки «Батьківщини». Немає консенсусу серед олігархів, уперше за багато років немає у них гарантій, що наступний президент не чіпатиме їхні багатства, а в разі збитків компенсує яким-небудь «Роттердамом+» чи «Дюссельдорфом+», я про це вже писав.

Президентів у нас обирають завдяки консенсусу еліт. Як у природі є кругообіг води, в українській владі є «кругообіг дітей Кучми». На посаду Президента, за неписаним каноном, може претендувати тільки людина, яку благословив сам Кучма – батько української олігархії.

Тому й метушаться вони до запаморочення між ЮВТ і ПОП, між Москвою і Брюсселем. Тому й готують нам карнавал і клоунаду під час президентських виборів. Чи не щотижня чуємо: «Зелінський іде в президенти!», «Вакарчука в президенти!». Хто запропонує ще смішніше? Правильно, Бобула в президенти! Віктор Небоженко пише, що політтехнологи, мабуть, хочуть запустити Бобула як художню карикатуру на президента, бо Іво схожий на Петра Олексійовича, але не олігарх. Скоро, припускає експерт, кожен політик отримає свою художню карикатуру.

Чому Тимошенко стане Президентом

Олігархи хвилюються. Непокоїться й оточення Президента. Запустили цілу хвилю проти Тимошенко. Задля знищення рейтингу «газової принцеси» в медіапросторі невтомно працює ціла армія, від махрових «порохоботів» Палія і Чорновола до Віталія Сича із типу об’єктивного і «бунтарського» журналу «НВ». Не пасуть задніх і ліберальні економісти типу Кушнірука й Кухара. Михайло Кухар, відомий розповідями про те, які геніальні наші олігархи і дико помилковими прогнозами, раптом теж страшно захотів облити лайном «бідну Юлю».

Уперше за багато років немає в олігархів гарантій, що наступний президент не чіпатиме їхні багатства, а в разі збитків компенсує яким-небудь «Роттердамом+» чи «Дюссельдорфом+» (…). Тому й метушаться вони між ЮВТ і ПОП, між Москвою і Брюсселем. Тому й готують нам карнавал і клоунаду під час президентських виборів.

Та попри цю цілеспрямовану антитимошенківську кампанію, Юля таки стане президентом. «Чому?» – запитаєте ви. Та дуже просто – більше нема кому! Нікого більше обирати президентом, окрім Тимошенко, альтернативи серед «прохідних» нема.

Ви ж у курсі, що президентів в Україні обирає, м’яко кажучи, не зовсім народ? Президентів у нас обирають завдяки консенсусу еліт. Як у природі є кругообіг води, в українській владі є «кругообіг дітей Кучми».

Панівний клас України – це дуже закрита організація. Утворився цей прошарок шляхом синтезу номенклатури і криміналу СРСР, кримінал допоміг номенклатурі конвертувати у статки свою політичну та економічну владу в країні. Номенклатура допомогла злодіям легалізуватися і стати «шанованими членами суспільства».

Віктор Ющенко, Юхим Звягільський, Борис Колесников і Ринат Ахметов. 2002 рік

Так звана еліта, звичайно, поповнюється – за рахунок коханок, масажистів, охоронців, спортсменів, тобто людей, що мають специфічні якості, з якими винятково зручно співіснувати представникам цієї касти. Останній Майдан, на думку його учасників, був Революцією Гідності. Але з точки зору верхівки, це був кастинг для нових людей в українську еліту. Його успішно пройшли Тетерук, Мельничук, Семенченко, Дейдей та ще багато цікавих особистостей, і не треба дивуватися, що за ними тягнеться кримінальний чи скандальний шлейф.

Тимошенко може себе вважати донькою Кучми так само, як Ющенко вважав себе його сином. Є ще «кучмові діти» – Яценюк, Луценко, Аваков, Турчинов…

Але на посаду Президента, за неписаним каноном, може претендувати тільки людина, яку благословив сам Кучма – батько української олігархії. Це теж закон функціювання українських еліт – залізобетонний закон, його жодного разу не порушили. Президентом може стати тільки той, кому особисто путівку в життя давав саме Леонід Данилович. Ющенко, Янукович, Порошенко отримували високі державні посади фактично саме з рук Кучми.

Тимошенко може себе вважати донькою Кучми так само, як Ющенко вважав себе його сином. На сьогодні з активних політиків немає жодного, хто міг би конкурувати з Тимошенко за послужним списком і за вагою в панівній верхівці. Окрім Порошенка, звичайно, але той втратив довіру і електорату, і олігархів. Утратив і зовнішню підтримку, і тепер на нього з підозрою дивляться як у Москві, так і у Вашинґтоні. Янукович зараз самі знаєте де. Є ще «кучмові діти» – Яценюк, Луценко, Аваков, Турчинов… Про президентські амбіції заявляв тільки Яценюк. Але він уже вийшов із гри, до 2019 року у нього немає шансів відбілити репутацію. Така його доля – залишитися в історії комічним «кроликом», який з’їв усю зелень для проекту «Стіна».

Тому конкурентів у Тимошенко просто немає. Вони могли би бути, але Революція Гідності цілковито усунула таку можливість.

У народу склалася шкідлива ілюзія про те, що свідомі українські маси 2004 року не пустили до влади ставленика кримінального Донбасу Януковича. Це не зовсім так. Ющенко і Янукович обидва були в політичному сенсі дітьми Кучми й обидва – ставлениками олігархату. За великим рахунком, між ними не було різниці. Але за ними стояли різні фінансово-промислові групи, які й зіграли на ілюзіях народу. А народу хотілося вірити, що Ющенко і його «команда» кращі за відвертих «данєцкіх» кримінальників. Критики Ющенка тоді казали, що його оточення – Мартиненко, Жванія, Червоненко – такі ж торбохвати, як і Клюєви чи Колесніков, що вони такими ж методами отримали свої статки. Українці цьому не вірили, їм здавалося, що Ющенко та його хлопці заробили собі грошей і вже готові працювати на Україну. «Вони освічені, вони з добрих сімей. Вони мають розуміти, що шахрайські методи заробляння грошей мають відійти у минуле, що час розбудовувати цивілізовану, європейську Україну», – так думали мільйони українців восени 2004-го. Як же вони тоді помилялися!

Ющенко і Янукович обидва були в політичному сенсі дітьми Кучми й обидва – ставлениками олігархату. За великим рахунком, між ними не було різниці. Але за ними стояли різні фінансово-промислові групи, які й зіграли на ілюзіях народу.

Злодій, навіть у дорогому костюмі, навіть із добрим смаком нічим не кращий за злодія в спортивках і з биткою. На державній посаді злодій-«мажор» не має переваг над злодієм із підворіття. Шантрапа, яку привів Ющенко, виявилася справді нічим не кращою за «януковичів». Вони не збиралися взагалі нічого робити в Україні, вони й не думали менше красти, виявилися ще дурнішими за «регіоналів» та пересварилися між собою. Влада перейшла до донецького клану,  підтриманого переважно «народом Донбасу», у якого був комплекс – «наш пахан крутіший за вашого». Зараз у них «пахан» іще «крутіший» за Януковича, бо сидить у Кремлі.

«Яник» вилетів із влади не тому, що злякався народного гніву. Ні, він перейшов «червону лінію», якої не переходили ні Кучма, ні Ющенко. Він почав репресії проти «своїх», проти людей з верхівки – він посадив Юлю, і це була серйозна помилка. А потім Янукович припустився ще однієї помилки – вирішив запустити на національну політичну орбіту уже не «дітей Кучми», а його «внуків», не зваживши на те, що «діти» ще не наїлися. Курченко, Арбузов, Захарченко, Клименко, брати Януковичі… Це вже «онуки Кучми», яких «вічно легітимний» хотів привести на зміну Колеснікову, Ахметову, Льовочкіну, Тігіпку. Це багатьом не сподобалося і стало однією з причин революції. Так що формацію «онуків Кучми» революція підрубала добряче, тож поки не видно молодих конкурентів Тимошенко.

В політика загальнонаціонального масштабу із молодих зараз намагаються розкрутити лише Мураєва, та й то, можливо, політтехнологи з АП готують його на другий тур для Порошенка як зручного кандидата. А так, ну кого можна визнати альтернативою Тимошенко, у кого є потенціал їй протистояти? Чумак – дрібний. Безсмертний – а хто це? Вакарчук із Зелінським – карикатури. Ківа, Ляшко, Каплін – ще карикатурніше! Рабинович – уже не смішно. Зверніть увагу, що тут немає жодного «внука Кучми», окрім Мураєва. «Онуки Кучми» ще прийдуть до влади в країні, й вони  будуть ще гіршими, бо «діти Кучми» хоч трішки життя знали. А в «онуків» жодних сантиментів до народу не буде, жодних гальм при реалізації власних бажань теж не буде. Начувайтеся!

Чому я голосуватиму за неї

Не тільки тому, що немає альтернативи. Ось вона проголосила свій «Новий курс». Згідно з ним, лідерка «Батьківщини» ставить глобальні цілі, звертається до інтелектуалів, до науковців, до креативного класу, запрошує брати участь у процесі перезаснування країни. Дуже приємно таке чути, хоча це всього лиш піар. Непоганий хід для залучення симпатій молоді, інтелектуалів, тих, хто сподівається, що у людини «з головою» ще є сенс лишатись в Україні.

«Новий курс» – це сильний піар-хід, щоби вийти за межі мови війни. Але якщо соціологи восени покажуть, що «Новий курс» не додав ЮВТ відсотків – вона про нього миттю забуде. Хоча і без соціологів зрозуміло, що ніякого «нового курсу» торувати вона та її команда не будуть.

«Новий курс» – це сильний піар-хід, щоби вийти за межі мови війни. «Ви сваритеся через курс на інтеграцію з Європою і спроб помиритися з Росією? А ми пропонуємо вам глобальний проект, який знімає протиріччя вашого конфлікту! Наші ідеї підтримають не тільки по всій Україні, але і в «ДНР», і в Криму, врешті-решт, реалізація наших ідей знайде багато симпатиків і в Росії!» – ніби промовляють її політтехнологи. Але то все слова, пробна куля, так би мовити.

Якщо соціологи восени покажуть, що «Новий курс» не додав ЮВТ відсотків – вона про нього миттю забуде. Хоча і без соціологів зрозуміло, що ніякого «нового курсу» торувати вона та її команда не будуть. Тимошенко, можливо, і не вірить в шлях інноваційного розвитку України, але хоче вона того чи ні, своїми заявами про «Новий курс» вона запускає дискусію про перезаснування країни на загальнонаціональний рівень.

Навіть своїм приходом на NewsOne Тимошенко нагадала, що вона абсолютно неперебірлива і всеїдна. В команді Тимошенко нікому не спадає на думку, що першу велику програму про той «Новий курс» проводити на найбільш проросійському телеканалі країни якось негарно. Невже вони не здогадуються, що у глядачів може виникнути питання, а за чиї гроші цей телепіар?

Вона заговорила (хай і нещиро, як завжди – для власної вигоди) на теми, які більшість політиків обходила стороною, про які вони навіть у страшному сні не хотіли говорити.

Та як би там не було, тепер про необхідність нового суспільного договору, про інноваційний розвиток країни почнуть говорити і в ЗМІ, і на вулиці, а не лише у вузькому колі людей, які вважають себе інтелектуалами. Чи скоро це принесе плоди? Не думаю. Але шлюз відкрито.

Отже, за ЮВТ буду голосувати тому, що вона заговорила (хай і нещиро, як завжди – для власної вигоди) на теми, які більшість політиків обходила стороною, про які вони навіть у страшному сні не хотіли говорити. Адже наш великий бізнес і політика годуються з примітивної феодальної ренти з підконтрольних підприємств. Для них розмови про інновації, про нові технології в управлінні державою і  бізнесом – це якісь дурниці та взагалі небезпечні ідеї, які слід викорінювати. А Тимошенко та її команда заговорили, хоча вона ще про це пошкодує, адже «Новий курс» спрямований і проти неї.

Про те, чому в нашому політикумі не помітно нічого кращого за ЮВТ, поміркуємо в одному з наступних оглядів.

Далі буде.

Ян Борецький для видання InfA

Читайте: Мундіаль в РФ: світ освятив злочини московського режиму – оглядач

БЕЗ КОМЕНТАРІВ