Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник проекту «Нова Країна» Валерій Пекар

На цьому тижні три дні в Берліні та Брюсселі були наповнені зустрічами з людьми, які значною мірою визначають політику Європи щодо України. Міністерство закордонних справ Німеччини, Бундесканцелярія, Бундестаґ, наступного дня Єврокомісія, Європарламент, Європейська служба зовнішніх дій (по суті, це спільноєвропейський МЗС), а також дві публічні події для дипломатів та аналітиків. Тема — успіхи та невдачі реформ в Україні. Нижче стисло підсумки і враження від зустрічей з понад двома десятками ключових policy makers.

  1. Вони все знають про нас, вони дуже добре поінформовані про події в Україні, часом набагато краще, ніж ті, хто виступає на українському телебаченні. Європейці знають не лише про перебіг подій, а й про приховані причини та ігри за лаштунками. Коротше кажучи, вони не потребують від нас фактів, бо факти їм відомі.
  2. Вони страшенно стомилися від двох категорій візитерів з України — тих, що кажуть #перемога, і тих, що кажуть #зрада. (До речі, обидві категорії завершують одним і тим же — підтримайте нас проти наших політичних супротивників, адже у нас #перемога або, відповідно, #зрада.)
  3. У них немає втоми від України, що би там не говорили. Вони розуміють, навіщо Україна потрібна Європі, і якщо стомилися, то від нездатності більшості українських політиків розуміти реальність і поводитися по-дорослому. На захід у Брюсселі прийшло більше 100 людей, що мають стосунок до міжнародної політики, — про втому нема й мови.
  4. Люди, з якими довелося спілкуватися, дуже прагматичні. Їх не цікавлять цінності, візії та сенси, їх не цікавлять виправдання — їм лише потрібно пересвідчитись, що Україна здатна бути добрим сусідом, надійним партнером і відповідальним членом спільноти. Симпатії-антипатії, дружба-фройндшафт та подібні «соплі в цукрі» тут не в моді. У них немає надмірних очікувань, недооцінки чи ілюзій. Їх цікавить одне — якість українських інституцій. Саме те, що зазвичай залишається поза увагою українських оглядачів та пересічних громадян.
  5. В кожному місці, де ми були, обов’язково поставало питання про е-декларації громадських активістів. Це для них червона ганчірка, що б там не говорили про необхідність більшої прозорості громадських організацій. Їхня однозначна та одностайна оцінка — це наступ держави на суспільство, крок до згортання громадянських свобод, запозичення російсько-білоруського досвіду. Я би хотів говорити з ними про більш засадничі речі, наприклад, антикорупційний суд, ринок землі та реформу державного управління, але кожен переводив розмову на е-декларації. Інша подібна тема — незалежний аудит НАБУ, і це також звучало на кожній зустрічі.
  6. Схоже, є лише один спосіб нормально виглядати в очах європейських фахівців з «українського питання» в умовах, коли #зрада та #перемога не вітаються. Цей дискурс приблизно такий: ми в Україні хочемо зробити це і це, ось таким і таким чином, а ви можете нам допомогти отак і отак.
  7. Найголовніше запитання від європейських партнерів — як зробити так, щоб їхня допомога нам була ефективнішою. На це запитання є декілька конкретних відповідей, я про них писатиму у своєму англомовному блозі.

Це лише перша порція вражень, далі буде.

Джерело: Валерій Пекар

БЕЗ КОМЕНТАРІВ