Віктор Лешик, журналіст

Дуже важлива думка. Запишу, може хто розвине її далі.  Що для побудови стабільної процвітаючої країни важливіше: кадри чи ефективні державні інституції? Більшість чомусь і зараз переконана Сталіним, що кадри вирішують все. Спробую спростувати.

Уважно поглянув на дві точки в історії України. Утворення Української народної республіки (1917-1918 рр.) і проголошення у 1991 році Акту про незалежність. Якщо брати кадри, то на початку 20 століття вони при владі були на кілька порядків вищі і якісніші, аніж у 1991 році. Гарна класична освіта (гімназія+університет), знання старих і сучасних європейських мов. Вільне пересування світом для ознайомлення з досвідом інших. І жодних інституцій на початку: ні власної армії, ні центрального банку, ні власних грошей, ні відпрацьованих дипломатичних зв’язків, жодних засад митної чи інвестиційної політики… Створювалося на ходу у шарпанні між інтернаціоналом (сьогодні – Євросоюз) і прагматичним (часто радикальним) націоналізмом. Щось встигли зробити, щось от-от мали зробити… І не встигли, і не дали. Не встигли не тільки через брак досвіду, але й через надмірний індивідуалізм, який притаманний яскравим особистостям. Сварки, а то й відкрита ворожнеча поміж людьми, чиїми іменами ми називаємо зараз вулиці і площі, стали навіть предметом історичних анекдотів.

У боротьбі амбіцій гніздиться одна із причин того, що УНР терпіла поразку за поразкою.
У 1991 році декоративні державні інституції, колоніальна, але навчена бюрократія, вже існували. Так, нам довелося з нуля будувати і армію, і фінансову систему і багато ще чого. Кадри очевидно слабкі для побудови держави. 25 років бюрократія, вихована у колоніальному дусі, тупо розкрадала загально-національні багатства. Але про інституції державні, як інструмент свого збагачення, дбала. І це найголовніше –перепрограмувати уже існуючі інститути не на розкрадання, а на примноження. У цьому, видається, запорука успіху, а не у тому, що яскраві, як павичі, Саакашвілі чи Ляшко, чи балакучі Тимошенко, чи Садовий доберуться до владних інституцій. Нам потрібен сучасний технологічно заточений на ефективність державний менеджмент. Якщо з два десятка таких людей, як Андрій Коболєв, Макс Нефьодов, Юрій Вітренко… будуть при владі у Києві, у нас все вийде.

Джерело: Viktor Leshyk

БЕЗ КОМЕНТАРІВ