Віктор Лешик, журналіст

Вся ця двіжуха навколо Криму-Донбасу починалася із хибної тези путінських ідеологів: долару – крендець, і США – це пробитий Титанік. Але щойно на тому Титаніку ворухнули пальцем, на дно пішла економіка Росії, Туреччини, ПАР, Бразилії, Венесуели… і навіть захиталося у Китаї.

Що ж там у тих США такого, що навіть, зібравшись великою купою (як той самий БРІКС, де Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) нічого не можуть придумати проти єдиної на планеті наддержави? Дехто вважає, що секрет Кощея саме в доларі. І згадує, що з 1944 року саме він, за спільним рішенням 44-х країн, став світовою валютою розрахунків і міг в разі запиту уряду якої-небудь з країн обмінятися на золото по фіксованому курсу. Так це було. Але загуло. За Ніксона ця система припинила існування. З 1971 року у США долар не має фіксованого курсу і не прив’язаний до золота.

Отож, вперед БРІКС, вперед Туреччино! А не виходить. І не тому, що такий гігант, як Китай поназбирав 10 000 000 000 0000 доларів США. Тобто, звісно, Китай не хоче спільними діями з Росією перетворити це на купу непотрібного паперу. Але суть не в цьому. Взагалі суть грошей не в цьому. Гроші – це лише еквівалент репутації тієї чи іншої країни. Ніщо – ні авантюра у В’єтнамі, ні Уотерґейт, ні світова криза 2008 року – не може порушити репутацію держави США, як стабільної, здатної до самокритичності і переоцінки. Здатної до вчасної модернізації системи. Навіть холерик Дональд Трамп. Бо діють Інститути держави, які вищі і потужніші за президентів і фінансових авантюристів.От тому світовий товарообіг здійснюється до 60 відсотків у доларах США. От тому тишком-нишком центробанк Московії купляє акції американських компаній і частки державного боргу США.

Джерело: Viktor Leshyk