Віктор Лешик, журналіст

Картинки і відео у стрічці моїх друзів з вулиць вчорашньої Москви змушують написати наступне.

У Росії виросло бунтівне покоління соцмереж і YouTube. Воно не може зрозуміти, чому у Кремлі бояться навіть до виборів допускати опозиційних депутатів, не запідозрених ні в радикалізмі ні в пропаганді джихада. Чому у зовні розумних повноправних людей забирають право вибирати і збиратися на площі для висловлення своєї позиції. Елементарні права. Але про це знають їхні батьки. Між свободою і безпекою покоління моїх російських ровесників, і дещо старших, обрало, як їм видавалося захищеність від чеченських терористів і хаосу, що міг бути після стихійного розпаду Росії.

Для гарантування їхньої внутрішньої безпеки Путін і його чекістська команда створили настільки потужний апарат насильства, що саме його існування і потуга стали визначати логіку влади. У середині країни і зовні: у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Україні, Сирії…

У пострадянських росіян був в 90-ті роки шанс на розвиток і процвітання. Він пролягав через надання Чечні незалежності. Треба було не бомбити, а відпустити, не боячись стихійного розвалу пострадянської імперії.

Уже понад 200 років тому, описуючи загибель Римської імперії, філософ Монтеск’є написав: «Якщо демократія завойовує народ аби правувати ним, як підкореним то ставить на карту свою свободу, службовців, яких вона посилає в завойовану державу, доводиться наділяти завеликою владою».

Ця «завелика влада» зараз повсюдно в Росії. Вона повсюдно уживається з кримінальними чеченськими угрупуваннями, ОПГ в середовищі силовиків, з тотальною корупцією і економічною деградацією…

Ми болісно, тупцючи, петляючи, відповзаємо від цієї прірви. І наш досвід вільного переобрання влади на російську молодь діє просто вражаючи. Вони порівнюють і начебто починають про щось навіть здогадуватись. Але, якщо і вони, услід за своїми батьками виберуть імперію і барак, ті здогадки ні до чого доброго так і не доведуть.

Джерело: Віктор Лешик