Віктор Лешик, журналіст

Кілька століть більшість земель України були Диким полем. І це зовсім не так весело, як показують у фільмах про козаків: гей-го на коня і з шабелькою у високу траву… Дике поле розділяло осідле українське населення і кочівників. Кримські татари регулярно ранньої весни і восени навідувалися за ясиром: брали бранців на продаж, забирали врожай, мед, хутра, металеві вироби… Що могло розвиватись у такому, вибачте, бізнес-кліматі? Зрозуміло, що козацькі набіги у відповідь. А ще, як не дивно, розвивався чумацький промисел. Сіль з Сивашу і сушену рибу чумацькі валки розвозили по всій Україні-Русі. Як їм вдавалося уціліти і примножувати капітали? Бо існували домовленності, скріплені кров’ю і за порушення яких кров’ю і карали. Чумацтво розвалилося не тоді, коли стали будувати залізниці (всюди не побудуєш) , а коли прийшов російський урядник-бюрократ. Побори, хабарі, дурнуваті приписи звели нанівець, власне, українську торгівлю, як таку.

Я згадую Дике поле наших 90-х і уже без подиву констатую: саме тоді був розквіт підприємництва і вирування креативної бізнес-енергії. Згодом українська пост-колоніальна недолуга бюрократія отямилася. І тепер підприємливим легше дременути в Литву-Польшу і там вести справи, аніж щомісяця тремтіти – заберують дозвіл-ліцензію, аренду приміщення-сертифікат. А так… по картинці, дійсно, індекси ростуть, скоро Анголу наздоженемо…

Джерело: Viktor Leshyk