Віктор Лешик, журналіст

День державного прапора. Непрості відчуття. Був свідком першого підняття нашого прапора на щоглі Київради. Поряд стояв у залі ВР, коли хлопці з «Руха» занесли прапор, під яким українці боронили завоювання демократії в Москві під час путчу… Тішився прапором на куполі ВРУ. А далі… Ввійшло у буденність. Під цим прапором з’явилися старі-нові брехуни, лицеміри, які ще вчора товкли український буржуазний націоналізм в монографіях і телепередачах, а зараз тицяли себе в груди і розчепірювали тризубцем пальці.

– Відсіється, полова осяде. Так десь втішав себе.

Не помічаючи, як з’являлося під впливом інформаційного сміття злегка іронічне міщанське ставлення до наших національних символів. Ну, подумаєш, формальності. А потім під час Майдану як облуда спала з очей. Наші (?) правоохоронці рвали з рук юнаків наш прапор і витирали об нього чоботи. Вони ненавиділи його. Як ненавиділи в містах і селах Криму і Донбасу. За тим вони ненавиділи мою Україну. Так може чинити лише окупант. Він і досі над нами. В реформованій поліції, в реформованих судах, на митниці, за кожним столом, з-під якого для хабаря тягнеться рука… Бити треба за зневагу над нашими символами. Найсуворіше покарання має чекати того, хто насмілиться кепкувати і глузувати над святинями. Тоді точно метастази колоборації не поповзуть далі.

Джерело: Viktor Leshyk