Віктор Лешик, журналіст

«Хай навіть це буде склизька, противна жаба. Голосуйте за жабу, тільки не за Порошенка». Популярний відеоблогер Анатолій Шарій висловив практично крайню-радикальну форму несприйняття діючого гаранта Конституції. Можна сказати, що робить він це за гроші Кремля, ховається від війни у Прибалтиці, як офіцер запасу. Не люблю таку контраргументацію, яку юзають уколови-цибульки-чорноволи. Це із серії: хіба він може бути правим, він же – лисий.

Віддаючи належне Президенту Порошенку, хочу сказати, що він допустив і допускає типову для великого бізнесмена помилку. Помилка бізнесмена, який зайнявся великою політикою. На всесвітньому економічному форумі у Давосі у 2012 році під час бізнес-сніданку керівників провідних бізнес-компаній світу запитали: чи є різниця між лідерами у бізнесі і лідерами у політиці. І всі 500 тверезих, раціональних і успішних бізнес-лідерів сказали: ні, жодної різниці. Лідер є лідер.

І це помилка. Тому що цілі у бізнес-лідерів і політичних лідерів різні. У перших – головне отримати прибуток, швидкий результат, знамените порошенківське «а ти будку собачу збудував?». У лідерів політики цілі більш розпливчасті та більш різноманітні. Вони виборцями сприймаються, як такі, що мають дбати про справедливість, дбають про рівнодоступність до благ держави і суспільства, не бути святим, але показувати зразки привабливої моральної поведінки. Зрештою, це і правильна ритуальність і правильне створення видимості гармонії між лідером і тими, кого він очолює.

Петро Олексійович у 2014 році азартно розкидався обіцянками, які він уже тоді знав, виконати неможливо. Цього люди не забувають. У побуті вони роблять те ж саме, але ж при цьому не йдуть у президенти.

Порошенко діє малими закритими групами, зосереджуючись, як у бізнесі, на швидко досяжному результаті: безвіз, лоукост, потрібний для МВФ закон, нова дорога, Томос. Системні ж загальнодержавні концепти він, як, ліберал-ринковик, вважає мають розгортатися самі по собі.

А головне – відсутність нормальної комунікації. Ну, тактично ти наговорив всякого у 2014 році, але ж не можна всі 5 років говорити з виборцями гаслами, як з недоумками. На віру-армію-мову інші маніпулятори тут же лупасять такими ж гаслами: знижу тарифи, ціни на газ у 4 рази, припиню війну на рибалці з Путіним…

Я особисто знайомий з Петром Олексійовичем. Не близько, але знайомий. Завжди дивувався його неймовірній працездатності і бізнес-таланту. Але за 5 років його президентства я лише один раз бачив в ньому лідера не бізнесу, а країни. Це було не під час параду на Хрещатику, не на Софійській під час проголошення рішення об’єднавчого собору. Ні. Я бачив перед собою Президента Петра Порошенка у лютому 2015 року, коли він повернувся з обстріляного ракетами Краматорська. Я бачив, як зі сльозами на очах і з хрипінням у горлі Президент говорив про смерть і біль громадян, лідером яких він є. Це не слабкість. Це і є той клей-бетон, який скріплює усіх нас таких різних і критичних в одне ціле – націю. І це є у Петра Порошенка. Те, що могло б повернути довіру до нього більшості зневірених. Могло б, якби не оточення з відрами елею.

Джерело: Viktor Leshyk