Віктор Лешик, журналіст

У часи моєї совєтської молодості, звісно, була цензура. Але журналісти і самі добре знали відчували, що (про кого) можна писати, а про кого – як про Волан де Морта…
Самоцензура. І вона виявилася набагато живішою, аніж скасований формальний Головліт СССР. Я дивлюся як журналісти, просто блогери чітко вловлюють, що можна, а що ні, що сподобається, а що краще… Тут же навіть не диктат роботодавця, а та сама самоцензура. І реальна кон’юктура. Скажімо, абсолютно табуйовані або самоцезуровані теми закупівлі вугілля з нашого окупованого Донбасу. Чи водопостачання до Криму. Чи давніше – роль євреїв в історії, в розвитку промисловості і торгівлі в Україні (у жодному місцевому музеї, до речі, про це не знайдеш).

Один із секретів успіху тіє ж американської цивілізації у абсолютній свободі тем – об’єктів для обговорення і аналізу. Американці постійно (навіть дещо маніакально) зайняті національним самокопанням і самоаналізом. У нас же – дали сани і катайся, і не кажи, що літо. Заборонено про нього.

Джерело: Viktor Leshyk