Віктор Лешик, журналіст

Чи може телебачення на фоні стрімкого технологічного прогресу стрімко інформаційно деградувати? Людям, які останні 10 років його дивляться, і в голову не приходить, що воно – це ТБ – може бути іншим. Нам у 1985 році теж це на думку не спадало. І раптом ведучий програми «До і после полуночи» Владімір Молчанов пішов з телекамерою у пивбар і там став розмовляти з клієнтами. З тими, хто навіть не бокал, а пів-літрову банку тримав в руках. Люди прилипали до телевізорів, бо побачили собі подібних, побачили невідретушоване життя. Ми, як могли на радіо і телебаченні, підхопили цю нову хвилю висвітлення життя. І ми були по-справжньому шановані слухачами і глядачами. Голос вулиць, голос «іншого» був для нас обо’язковим елементом телевізійного репортажу.

Але… Не помітив навіть коли, як все скотилося до старої брєжневсько-совкової стилістики: начальник йде в народ і на фоні цього народу півгодини щось палко промовляє. Жодного іншого, крім начальственного, синхрона з іншою точкою зору чи з доповненням суттєвим чи (страшно уявити) контрверсійного виступу навіть не чекайте, бо та дрібнота нікому не цікава. Та навіть трансляції з Кабміну – говорить тільки прем’єр-міністр. Ну, поряд же люди пропущені через решета і сита, «дурного» не ляпнуть, дайте і їм сказати – з’явиться хоч якась драматургія трансляції. Ні, начальнік сказав вступне слово, трансляцію згорнули.

Джерело: Viktor Leshyk