Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

Відмова харизматичного президента Назарбаєва від режиму особистої влади, який тривав 30 років, і оголошений ним транзит влади, незалежно від його бажання і плану переходу, буде дуже болючим і спричинить низку заплутаних, суперечливих і непередбачуваних процесів в казахському суспільстві.

Для початку спалахне прихований, але запеклий конфлікт між найближчими родичами Назарбаєва за спадок і його зарубіжну власність, за його владу і багатство в країні. Потім конфлікт перекинеться на тендітні відносини між натовпом родичів Назарбаєва і його старою гвардією, на яку він спирався, керуючи 30 років країною. З’явиться напруга між силовиками, які теж хочуть за прикладом Росії бути дуже багатими, і різними групами еліти казахського суспільства.

До початку нових виборів в країні прокинеться стара і з’явиться нова націонал-демократична опозиція, і правлячій партії доведеться дуже важко зберігати монополію на центральну і місцеву владу.

У міжнародному плані наслідки відходу Назарбаєва з посади «вічного» президента носитимуть катастрофічний характер для євразійських планів Кремля. Назарбаєв завжди був публічним прихильником євразійської інтеграції, але він не поспішав це здійснювати. Після відходу Назарбаєва остаточно гине євразійський інтеграційний проект на чолі з Росією. Путіну нема чого більше об’єднувати. Залишається тільки оточена ворогами Росія і «нещасна» Білорусь, яка терпляче очікує, поки піде Лукашенко і відбудеться транзит влади. Зараз вже ніхто зі «спадкоємців» Назарбаєва, наступників або нових політиків постназарбаєвського Казахстану вже не зважитися після російської агресії в Україні і жорстких міжнародних санкцій Кремлю на союз з Росією в рамках євразійського проекту. Все, час минув. Замість цього посилиться тюркська орієнтація еліти і суспільства Казахстану і погано приховувані антиросійські настрої і практики.

Тепер Путіну залишається тільки шукати на карті Казахстану місце для «Новоросії-2» – це або «Північні території», або Караганда. Єдине, що бентежить войовничого Путіна, – це ведення війни на два фронти – з Україною і Казахстаном, а також нові міжнародні санкції. Та й Китай скаже своє вагоме слово на захист територіальної цілісності Казахстану – не можна показувати уйгурам поганий приклад сепаратизму. А Китаю важливо, з одного боку, зберегти свій економічний вплив на Казахстан. З іншого боку, важливо буде створити на Півдні Казахстану реальний, контрольований Китаєм, кордон між казахами і уйгурами.

А потім, слідом за Казахстаном, несподівані та незвичайні події почнуть стрімко розвинутися і в Білорусії. І Кремль не знатиме, за що «хапатися в першу чергу» – за Україну, Казахстан або Білорусь.

Джерело: Виктор Небоженко