Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

Як ми і передбачали в своєму пості від 30 червня «В очікуванні поцілунку Трампа і Путіна», на зустрічі в Гельсінкі президентів США і Росії ніхто нікому нічого не обіцяв, тим більше не буде «брудної оборудки» щодо України. У Гельсінкі Трамп навіть жодного разу не згадав про Україну, прекрасно розуміючи цінність цієї країни для національних інтересів США. Йому легше було «віддати» Путіну Кубу або Венесуелу, ніж Україну. Єдине питання, яке, імовірно обговорювалося на особистій зустрічі двох президентів США і Росії – це доля президента України Порошенка. Його стратегія «колобка – я від бабусі пішов і від дідуся пішов» вже порядком набридла і Путіну, і Трампу.

На жаль, це був не саміт, не історичні переговори, а звичайна зустріч лідерів двох великих держав, які встигли наламати дров у світоустрої й тепер не знають, що з цим усім робити. Розгубленість Путіна і Трампа добре була помітна в Гельсінкі. Виявилося, що «ламати – не будувати», і коли збираються два «руйнівника», то їм нудно. Крім того, всьому світу стало ясно, що геополітичні масштаби і розумові здібності лідерів Росії та США не відповідають завданням, які зараз стоять перед усім світом. Ялтинської конференції не вийшло. Путін не тягнув на Сталіна, а Трамп явно не схожий на Рузвельта. А Черчиллю в кампанії Трампа і Путіна взагалі робити було б нічого і навіть було б небезпечно. А це вже набагато гірше для Америки, Росії та всього світу. І обговорюючи долю Китаю на зустрічі в Гельсінкі, і Трамп і Путін прекрасно розуміють, що лідер Китаю Сі Цзіньпін на голову вищий за них і зараз – у виграшній позиції.

Не будемо довго розглядати таку модну тему слабкості Трампа перед Путіним. Скажімо коротко. Перед нами два слабких і втомлених політика, які опинилися на вершині влади двох величезних держав. Один з них, імовірно, трохи завербований російською розвідкою або шантажований нею. Тому він більше підігравав Росії, а не США. Але тут Путін-розвідник зрадив собі, зробив фатальну помилку. Замість того, щоби зберегти цінного «агента» і «зіграти в дві руки», він показав всьому світу, «хто в домі господар». І все заради того, щоби показати телеросіянам, що він сильніший за американського президента Трампа. Після Гельсінкі Трампу доведеться важко. Америка не любить слабаків і тим більш тих, хто не розуміє або не захищає американську роль світового лідера. Трамп теж зрозумів, що Путін «перегнув палицю», і тепер почнеться зворотний процес – публічний тиск Трампа на путінську Росію, щоби довести американцям свою незалежність від всесильного Путіна. Все це об’єктивно співпаде з інтересами України.

Але для нас головний результат в Гельсінкі – це відмова обох сторін змінювати ситуацію в Украіні. Якась угода щодо України об’єктивно неможлива – не можна обіцяти або передати іншому те, чим ти не володієш. Це називається блеф.

Для США і Росії – це бойова нічия. Ніхто не хоче поступатися Україною, але і не може повністю «опанувати» нею. Обидві сторони добре вивчили сильні та слабкі місця своїх позицій в Україні та прекрасно розуміють, що зараз у них немає шансів змінити ситуацію на свою користь. Ні США, ні Росія не мають серйозних важелів впливу для того, щоби кардинально змінити ситуацію в свою користь. Більш того, США і Росія будуть і далі боротися за Україну, але стратегії перемоги немає ні у Кремля, ні у Вашинґтона. Тому обидва геополітичних гравця вибрали проміжну лінію поведінки в «стримуванні» один одного. США і Росія будуть, з одного боку, обмінюватися симетричними ударами в Україні, а з іншого – надавати один одному дрібні послуги в рамках великої геополітичної гри. Не більше.

Ситуація може різко змінитися після листопадових виборів у США в 2018 році або березневих виборів президента України в 2019 році. А поки США і Росія замість довгострокової стратегії чекатимуть на виникнення в Україні «чорних лебедів» або надзвичайних обставин, щоби скористатися цим, як це вже було в 2013-2016 роках.

Джерело: Виктор Небоженко