Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

Поки найбільш видимим результатом сенсаційної зустрічі в Сінґапурі президента США Трампа і лідера КНДР Кім Чен Ина було публічне визнання і готовність обох країн до ядерного роззброєння всього Корейського півострова, як Північної, так і Південної Кореї. При цьому, обидва політика вміло ухилилися від найгострішої корейської проблеми – співіснування двох держав і перспективи їхнього об’єднання. Південна Корея може спокійно зітхнути – ніхто не збирається насильно об’єднувати дві такі різні Кореї. Але головне – це добровільне ракетно-ядерне роззброєння КНДР. Як КНДР зможе здійснити це зобов’язання, важко сказати. А непередбачуваність зовнішньої політики президента Трампа вже стала загальновідомою.

Кім Чен Ин добре знає, що США вимагає теж самого – ядерного роззброєння – і від Ірану. Але Іран вже не вірить ні США, ні Росії. Приклад України занадто красномовний. КНДР також прекрасно пам’ятає сумний досвід України, яка теж добровільно віддала свої ядерні сили в обмін на гарантії провідних країн світу в Будапештському меморандумі і не отримала жодної допомоги у відповідь на напад Росії. І тільки після того, як Путін став погрожувати країнам Заходу, виник механізм колективного стримування російського агрессора – міжнародні санкції та військово-політична допомога Україні.

Тому, не дивлячись на зустріч Трампа і Кім Чен Ина, у США і КНДР мало шансів здійснити взяті на себе зобов’язання. Тут надто багато зовнішніх і внутрішньополітичних причин. Адже зараз в світі відсутній ефективний механізм міжнародних гарантій. Ні ООН, ні мережа міжнародних організацій не можуть гарантувати тривале виконання міжнародних угод і договорів. Тим більше, що весь світ почав рухатися, і ніхто не заглядає в майбутнє більше, ніж на три роки вперед. Для самого Кім Чен Ина існують великі внутрішньополітичні ризики. Перш за все, сам лідер КНДР зіткнеться з потужним наростаючим опором в своїй страшно ідеологізованій та мілітаризованій країні. Ми пам’ятаємо, як важко було загниваючому СРСР зробити крутий поворот до Заходу під час Перебудови. Справа закінчилася ГКЧП і розстрілом Білого дому в 1991-1993 роках. Такий же шок чекає і на жителів Північної Кореї.

Далі. Уже 70 років у майбутній долі Корейського півострова грають занадто багато міжнародних гравців, перш за все Китай, Росія і Японія. Якщо політика Трампа щодо Північної Кореї закінчиться успіхом, то, наприклад, це позбавить Росію серйозного маневру на Далекому Сході. Корейський успіх надихне Японію на актуалізацію повернення японських островів, а Китай – на зближення з Тайванем. І тоді всюди центральну роль у цих подіях гратимуть США. А все почалося з Кореї і Кім Чен Ина. Тому, образно кажучи, розв’язання корейського ракетно-ядерного конфлікту – завдання в десять разів важче, ніж закінчення російського-українського військового конфлікту і в п’ять разів важче, ніж сирійський міжнародний конфлікт.

Звичайно, найбільше засмучений Путін, якого знову поставили в чергу на зустріч з Трампом, у міру його дозрівання для американських вимог. Йому прикро. Але якщо хоч що-небудь вийде у Трампа і Кім Чен Ина, то при зустрічі з Путіним американський президент буде ставити молодого лідера КНДР в приклад Кремлю. Адже Кім Чен Ин ризикнув і виграв, а Путін боїться зробити те саме – вивести війська з Донбасу. Путін більше ніж Кім Чен Ин боїться втратити владу в результаті перевороту консервативних військових або втратити престиж і повагу свого телевізійного мілітаризованого населення Росії. Подивимося, хто сміливіший і розумніший – Путін чи молодий лідер КНДР.

Джерело: Виктор Небоженко