Віктор Небоженко, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

Вперше за 25 років захмарні зарплати і премії (рекорд, до 45 млн доларів) наших держчиновників сміливо конкурують з масштабами їхніх хабарів, а відповідальність і ефективність їхньої праці не тільки набагато нижча, ніж у попередніх поколінь української бюрократії, але й не відповідає поставленим завданням і очікуванням суспільства. Замість цього вони відкрито «привчають» українське суспільство до того, що їхня особиста вигода набагато важливіша за ефективність їхньої роботи. А оцінка і зміст роботи стає таємницею.

Теж саме можна сказати про групу суддівських і прокурорських чиновників. Зараз їхні захмарні зарплати не поступаються їхнім хабарам, а якість роботи правоохоронних органів стрімко падає аж до фактів саботажу, наприклад, демонстративної відмови від роботи 12 прокурорів. Іншими словами, чиновники нових і старих правоохоронних органів привчають країну до нової нелегальної нормі поведінки (мікродоговор) – вони працюють тільки тоді, коли є ймовірність особистої вигоди і відсутність небезпек. Зауважте, жоден з тих 12-ти, хто саботував засідання суду, не відмовився від своєї зарплати за відмову виконати свої службові обов’язки як прокурор. А Генпрокуратура імітує мляве невдоволення, як судом, так і прокурорами, а не небезпечним злочинцем, який уникнув відповідальності.

Президентська влада в Україні також стрімко деградує. Починаючи з Кучми, кожен новий президент України – слабкіший, небезпечніший і гірший за попереднього. З одного боку, як правило, новий Президент України прикриває попереднього президента від народного гніву і правоохоронних органів, а також переймає його методи розграбування країни і боротьби опозицією. А з іншого боку, діяльність кожного нового президента стає все більш корумпованою і руйнівною по відношенню до України. Ніхто з президентів не хоче перервати цю негативну традицію.

Теж саме стосується і законодавчої гілки влади. Кожна нова Верховна Рада України стає гіршою за якістю своє роботи, ніж попередня. А «зустріч» на виборах до Верховної Ради безвідповідальних, цинічних і активних кандидатів в депутати з частиною пасивних, наївних, але безвідповідальних виборців з кожним роком призводить до все гіршої якості українського парламенту. Масова соціальна корупція під час виборчої кампанії стає нормою політичних відносин між кандидатом і виборцями. В результаті такого «неприродного вибору» майбутніх народних депутатів неефективність і безвідповідальність Верховної Ради стає її візитівкою і стилем роботи. Народні депутати вже не соромляться і навіть хизуються тим, що вони не розв’язують проблеми країни, а зайняті виключно вирішенням своїх вузько політичних і особистих справ. Насиченість депутатського корпусу Верховної Ради корупціонерами, демагогами, непрофесіоналами досягала своєї межі. Але політичний парадокс в тому, чим слабкіша і гірша репутація та довіра до українського парламенту (3-4%), тим сильніше бажання українського суспільства передати йому всю повноту влади.

За останні чотири роки українська влада виявилася нездатною ні до проведення реформ, ні до боротьби з російською агресією, ні до боротьби з корупцією. Ось з такими парадоксальними результатами політичного розвитку виконавчої, законодавчої та судової влади Україна підійшла до своїх чергових президентських і парламентських виборів.

Джерело: Виктор Небоженко