Директор служби «Український барометр», політолог Віктор Небоженко

Спочатку, коли спеціальний представник США Волкер тільки збирався приїхати в Україну, здавалося, що його буде хвилювати виключно російсько-український військово-політичний конфлікт. Потім виявилося, що він чудово розбирається в масштабах елітної корупції у вищих ешелонах української влади, в цілому і в генеральській корупції в МО України зокрема. НАБУ швидко зуміло матеріалізувати його інтерес до того, що діється в Міністерстві оборони України і навіть намагалася заарештувати злодіїв-генералів. Але оточення президента грудьми стало на захист злодійкуватих генералів, що і було потрібно американцям для розуміння функціонування ієрархії і форм елітної корупції в Україні.

Дві останні зустрічі з московським переговірником і одночасно «архітектором окупації» Криму і Донбасу Сурковим були використані командою Волкера, скоріше, не для вирішення питання про миротворців, скільки для обговорення дуже болючого і принизливого для Кремля питання про долю російських активів в США. Україні в цих зустрічах приділялося багато місця, що радувало наших дипломатів, які прекрасно розуміли свою непотрібність і нікчемність в цих зустрічах. Адже мінський переговорний процес практично вмер, як і ганебні Мінські домовленості. Від усього цього залишилися тільки пристрасна промова Порошенка в парламенті на захист Мінських домовленостей і підпис полум’яного українського націоналіста Голови Верховної Ради Парубія під сумнівним законом про реінтеграцію Донбасу. Все інше перейшло під компетенцію групи Волкер-Сурков. Зараз там вирішуються всі важливі питання російсько-української війни і майбутнє сепаратистських республік.

Але Вашинґтон проявив ще більшу креативність у використанні України. Ось зараз, наприклад, Волкер несподівано для всіх, простодушно, але публічно запропонував Україні відкласти проект своєї резолюції в Раді Безпеки ООН про миротворців і повернутися до обговорення проекту Росії. В чому справа? На чиєму боці він грає? Вся справа в тому, що американці поставили перед собою потужну мету – реформувати ООН. Основний ворог цієї мети знову Росія. І, пропонуючи Росії знову розглянути проект її резолюції про миротворців, США прекрасно знають, що все закінчиться скандалом і відмовою Росії. Це дає США привід переконати тих, хто сумнівається в марності і неефективності нинішньої форми ООН і РБ ООН.

Крім того, несподівана пропозиція Волкера відкласти український проект резолюції про миротворців і зайнятися, як ні в чому не бувало, тупиковим російським проектом, і взагалі, поговорити про принципи миротворчої місії, має чітку тактичну ціль. Це дозволяє американцям тягнути час. Правда, не тільки за рахунок Кремля, а й Києва. Але американцям подобається все сильніше і ширше використовувати «український капкан» і «українське болото» для вирішення своїх внутрішньополітичних і геополітичних завдань. Звичайно, це прикро, але нинішні українські політики більше думають про своє збагачення, а не національні інтереси України.

Іншими словами, американці тягнуть час і знижують свій інтерес в російсько-українському конфлікті, для того щоб не дати Кремлю використовувати українське питання в торгах про масштаб, форму, способи ревізії і реквізиції російських грошей в США. А після 2 лютого, коли Вашинґтон збирається оголосити свій перший звіт про гроші оточення Путіна, американці, як ні в чому не бувало, знову актуалізують тему миротворців на Донбасі. До весни приспіють перші стогони, фрикції і судоми російської еліти, яка раптом усвідомлює просту істину, що не вони «господарі життя» і що хтось інший керує їхніми грошима і долями. Точно так, як вони управляють долями мільйонів мовчазних і терплячих росіян. І дарма наші місцеві українські політики, бізнесмени і олігархи думають, що це їх не стосується, і не торкнеться.

Джерело: Віктор Небоженко

БЕЗ КОМЕНТАРІВ