Володимир Регеша, доброволець АТО, волонтер. Також допомагає спецінтернатам для дітей із особливими потребами
Володимир Регеша, доброволець АТО, волонтер. Також допомагає спецінтернатам для дітей із особливими потребами

Сучасна героїстика народжується прямо у нас на очах. Але іноді може трапится і отаке. Хоча ні, навряд…

Ідуть по Авдєєвці два тєла. Мєсних. Вони брудні, смердючі й страшні. А ще їм сьогодні пощастило десь розжитися електролітом із викинутого акумулятора, то єсть — вони ще й п’яні в лайно, з якимись набутими за день нєобратімими процесами в організмах.
Вони настільки зайняті своєю високоінтелектуальною бесідою, яка складається з односложних звуків, що один із них не помічає бордюра (чи то був порєбрік?), перечіпляється за нього і гепається зі всього маху захмєлєвшей балдой у стєну елітного салону зачісок «Горгона», що виблискує іржавим профнастілом прямо на зупинці автобуса.

Чи то зустріч голови з виробом «Донецкого завода профнастила», чи то необратімі процеси від потрапляння в організм електроліту роблять свою чорну справу. Держава втрачає одного із своїх важливих членів, про яких вона так завзято і з розмахом піклується.

Все ніби буденно і навіть не дуже надзвичайно. Якби не одне «але» — містечко фронтове, нашпиговане різними підрозділами військових, мєнтів та спецслужб.

Доки «виживший» турляє свого нещасного, потихеньку дубіючого побратима, марно намагаючись надати йому вертикального положення, поруч збирається чимала кількість людей у формі. Самий розумний з них (бувають і такі), викликає машину зі свого підрозділу і з часом грузить в роздовбаний «Урал» два (чи вже, мабуть, півтора) тєла. Інші розходяться по «хатах» — звісно, там уже розповідаючи про пригоду і отримуючи від командирів за те, що не повідомили про це раніше.

А нафіга ж потрібні оті півтора чучела в підрозділі? Все дуже просто.

Уже через годину в Київ летить тєлєфонограма приблизно наступного змісту:

«Сьогодні о 12.35 було скоєно спробу захвату Авдєєвки сепаратистами та російськими регулярними військами. Внаслідок важких боїв на ВОПах у місто прорвалася група озброєних бойовиків в кількості близько 30 осіб. Переслідуючи ворожу групу, силами нашого підрозділу (далі список прізвищ — починаючи від комбата і закінчуючи заступника комвзвода) майже всіх їх було знищено. На місці залишився один убитий, і одного особисто комбат взяв у полон. Інші, зазнавши шалених втрат, відійшли, забравши своїх 200-х. Ніхто в нашому підрозділі не постраждав. Завжди готові виїхати до столиці за орденами, грошовими нагородами та всєобщей любов’ю населення».

Приблизно такого ж самого змісту донесення летять і від інших підрозділів. Але тут уже справа в спритності — чиє перше, той і маладєц.

Ніби все? Та нє.

Є ще ж купа мєнтів та спецслужб. Виявляється, що мєнти накрили банду рецидівістів. Теж зі стріляниною, але без власних втрат. А спецура вже два місяці розробляла злочинну групу контрабандистів. Ну, і взяла її з полічним.

Усі списують бк на успішно проведену операцію, кошти, соляру. Оплачуються командировочні, премії. Отримують позачергові звання, медалі та ордени. Комусь вручають імєнний ПМ.

А, забув. У зв’язку з гучною справою, що вчергове підкреслює героїзм та відвагу наших військових, до шпиталю навідується заступник міністра оборони чи навіть міністр. І розчулившись, вручає орден самому звичайному рядовому з героїчного підрозділу.

От тільки діагноз у «кіборга» нічорта не героїчний. Він обжерся армійського тушняка і з гострим приступом діареї був доставлений у шпиталь вертушкою. Але при врученні скромно посміхався і гаряче тис руку міністра своєю мозолистою, відповідно підпахуючою внаслідок діагнозу, рукою.

Але це байка. У нас такого бути не може, бо ми воїни добра…

Авторська стилістика блогу збережена

БЕЗ КОМЕНТАРІВ