Економіст і політик Володимир Лановий

Економічна модель, яка діє сьогодні в Україні і яка довела нас до злиденного життя, має цілісний закінчений вигляд. Особливістю її реального сектора є переважання великих підприємств промисловості, що у більшості формально входять до монополістичних об’єднань і корпорацій. Ці підприємства перебувають у морально зношеному стані й фактично неконкурентоспроможні у сьогоднішньому світі. Малий же і середній бізнес, який здатен змінити профіль нашого виробництва, перебуває під п’ятою корупційної машини і не має доступу до ресурсів зростання.

Для продовження свого кволого, майже збанкрутілого існування захоплена олігархами частина реального сектора економіки виживає за рахунок корупційних зв’язків з владою, які дають йому змогу перетягувати суспільні капітали на свій бік. Так, для цього встановлюються захмарні ціни і тарифи на продукцію відповідних компаній, підтримується висока інфляційна динаміка і грошова девальвація. До того ж корупційна машина вилучає реальні прибутки економіки за допомогою організованих хабарів і так званих відкатів. Фінансовий перерозподіл, який має забезпечувати засобами розвитку усі сектори і усіх суб’єктів, чинною економічною моделлю спотворений і обмежений для усіх, хто не долучений до корупційних кланів. Так, практично не зростають вклади населення в банки, а, починаючи з третього кварталу минулого року, залишок грошей на рахунках зменшується. Банківська система в цілому зорієнтована на кредитування олігархічних холдінгів і тих же державно-монополістичних корпорацій. Джерелом цих позичок є грошова емісія центробанку і незаконний дозвіл на пільгові інсайдерські кредити. Від незалежних підприємців і роздрібних клієнтів банківська система відгородилися надвисокими відсотковими ставками і знищенням «несистемних», незалежних від корупціонерів кредитних установ.

Доходи найбільшого суспільного фінансового «лохотрону» – державного бюджету (вибачте, але у нас так і є) – утворюються в основному внесками пересічних громадян через зростання споживчих цін і тарифів, сплату ПДВ, акцизних, імпортних та інших платежів. В результаті українські сім’ї вже тривалий час не можуть звести кінці з кінцями – загальна сума їхніх поточних доходів менша за щомісячні витрати. Вклад же в бюджет державних і олігархічних компаній є багатократно менший попри те, що вони отримують монополістичні надприбутки. Що важливо: за цих умов люди, які у розвинутих країнах є головними інвесторами економіки, відлучені від дрібних інвестицій, а монополістам інвестиції із зрозумілих причин не потрібні. «Лохотроном» називаємо сьогоднішній бюджет через завуальоване ігнорування ним соціально-культурного та інших реальних потреб нації.

Національна фінансова система, як відомо, спирається на внутрішній обіг іноземної валюти. Основним джерелом надходження останньої, без якої гривня є достатньо умовною, є не експорт продукції, а переказ коштів з-за кордону заробітчанами. Вклад же олігархічних холдингів у валютні надходження країни значно менший. А їхнє небажання модернізувати підприємства веде до подальшого скорочення в експорті частки продукції глибокої переробки і зростання сировинних товарів. До того ж повернення експортної виручки в Україну не є метою олігархів. Навпаки, вони надають перевагу рахункам в офшорних юрисдикціях. Наслідком є скорочення робочих місць і виштовхування наших працівників за кордон.

Ще одним негативним доповненням до валютного дисбалансу держави є, як відомо, надмірний протекціоністський імпорт природнього газу, який потрібен олігархам, що володіють застарілими хімічними підприємствами радянської доби. Держава просто гарантує їм отримання газу, перекладаючи валютні зобов’язання на свою шию. За цих обставин необхідним елементом валютного забезпечення економіки стали безкінечні іноземні запозичення і постійне зростання зовнішнього державного боргу. А це готує нам нові фінансові стреси і потрясіння.

Відповідно до цілей дії корупційно-олігархічної моделі вибудована неефективна, закрита від суспільства, багато-ступінчата і дрібно-галузева система державного управління. За допомогою такої управлінської системи олігархічні власники прямо, в директивному режимі контролюють захоплені ними галузі і ринки, централізовано розподіляють бюджетні та емісійно-кредитні кошти, встановлюють завищені ціни і тарифи. Для цієї системи характерні безініціативність чиновників, корисливе зловживання ними службового становища, самочинне завищення зарплат і премій, розростання паразитуючих структур, дублювання функцій між ними, перекладання рішень на підпорядковані і паралельно діючі органи влади тощо. Така система управління непродуктивна – вона не здатна вирішувати кризові економічні проблеми.

Чи забезпечує чинна економічна модель накопичення виробничого капіталу, без чого відродження національного господарства неможливе? Відомо, що сьогодні в країні не здійснюються приватні накопичення громадян, доходи яких вкрай низькі. В банки не надходять депозитні вкладення, а державні і приватні пенсійні фонди не покривають навіть поточних платіжних зобов’язань. Через провал фондового ринку немає інвестицій в акції та інші корпоративні цінності. А власники і керівники низько-конкурентних господарських компаній не зацікавлені у реінвестуванні прибутків, надаючи перевагу виведенню капіталу для особистих потреб. Ще одне джерело – це державні інвестиції, які розподіляються, як відомо, через корупційні механізми, а тому спрацьовують виключно в інтересах олігархічних, латифундистських і державних корпорацій. Отже, маємо всеохоплюючий дефіцит інвестицій в основний капітал та перекос їхньої структури, що гальмують розвиток. На іноземні інвестиції, як на ще одне джерело капіталовкладень, в умовах падіння промисловості, відсутності фінансових ринків і скривдження інституту права, яке відбувалося в останні роки, сподіватися також не варто.

Подолання системної кризи можливе лише, якщо в нашій економіці відбудеться глибоке структурно-технологічне оновлення. Ми повинні наздогнати західну цівілізацію шляхом освоєння сучасних високих технологій, виходу на світові ринки з новітньою висококонкурентною продукцією, інтелектуальними продуктами, перш за все стартапами, здійснити реструктуризацію економіки в сторону інноваційної галузей. Старі галузі мають відійти у минуле – іншого не дано. І такі структурно-технологічні перетворення потребують, по-перше, високої конкуренції на ринках, по-друге, розгортання фінансових мереж, які будуть робити інвестиції в інноваційний бізнес (інвестиційні, венчурні, хедж-фонди, краудфандінгові компанії, фінансові он-лайн платформи та інші), по-третє, спеціального державного заохочення малого і середнього підприємництва, перш за все такого, що базується на інформаційних технологіях, по-четверте, відновлення освітнього потенціалу нації.

ВИСНОВОК
Перехід на нові базові технології,
структурне оновлення виробництва,
активне заохочення МСБ,
висока конкуренція на ринках,
вільний, прозорий і конкурентний розподіл кредитів та інвенстицій,
зростання темпів накопичення виробничого капіталу, перш за все приватних накопичень громадян,
ліквідація монополізму,
усунення олігархів від влади і
побудова антикорупційної системи державного управління

– основні ступені трансформації сьогоднішньої паразитуючої на людях економічної моделі. Потрібна також впевненість у програму перетворень і бажання нової влади їх здійснити. Просто треба це зробити.

Джерело: Володимир Лановий