Економіст і політик Володимир Лановий

Коли Порошенко говорить, що власником НАК «Нафтогазу України» є Уряд, то він або вчергове блюзнірствує, або проявляє махрове невігластво, не дивлячись на його багаторічне перебування на різних постах в органах влади. Як стверджує діючий президент, підняття або зниження тарифів на газ – в компетенції Кабінету міністрів і той сам має «розбиратися» з керівниками «Нафтогазу», які не хочуть виконувати вказівки Кабміну щодо зниження тарифів на 17 копійок. Усю цю нісенітницю кандидат у Президенти Порошенко несе лише для того, щоби зняти з себе відповідальність за пограбунок усього українського люду, який зчиняється за допомогою ненормальних, безглуздих, нахабно завищених ставок тарифів на блакитне паливо всередині країни.
Дозволю собі дати деякі пояснення навколо «Нафтогазу» та тарифів.

1. Уряд не є власником державних підприємств – власність тут публічна, тобто належить усьому українському народу. Уряд же, за Конституцією, є розпорядником державного майна. Він, за визначенням, не володіє і не користується державними підприємствами. Він може делегувати права використання ними іншим особам. Так, наприклад, він призначає голову і членів правління, членів наглядової ради тощо. Отже, Порошенко, робить вигляд, що не знає, що Кабмін може Коболева просто звільнити з посади. Насправді лицемір Порошенко за лаштунками підтримує Коболєва і, звичайно, не дозволяє його звільнити. Гройсман же виконує роль флюгера у спектаклі, продюсером якого є Порошенко. Чому чинний президент захищає Коболєва зрозуміло: прибутки і видатки «Нафтогазу» безмірні і нікому непідконтрольні і непідзвітні. Конкретні мільярдні цифри хабарів і крадіжок у цій державній компанії після повалення Порошенка будуть розкриті.

2. Кабмін не є суб`єктом відносин на ринку газу. А тому він не має ніякого відношення до встановлення цін на цьому ринку. Порошенко апелює не за адресою. Багато хто з політиків вважає, що місія встановлення тарифів на газ покладена на «незалежного» регулятора – Національну комісію з регулювання енергетики та комунальних послуг. Навіть у законодавстві це занотовано. Але скажіть, чи є ця Національна комісія суб’єктом відносин (продавцем чи покупцем) на ринку природнього газу. Ні! Вона є таким же органом державної влади, відірваним від ринкових відносин, як і Кабмін чи Президент. Така ж відповідь і на питання про незалежність НКРЕКП – цей орган повністю підвласний президенту і уся вакханалія з тарифами має початок на Банковій. Нагадаю, що ціни на ринках встановлюються не державним органом влади – такий порядок був атрибутом планової командної системи. Виходить, що у ціноутворенні на газ ми досі перебуваємо у радянській епосі. Насправді ціни на ринках у класичному випадку узгоджуються покупцем і продавцем. І ніхто не може змусити покупця оплатити непотрібний йому товар або заплатити трьох-, чотирьохкратну ціну за нього. Якщо ж продавцем є диктатор-монополіст, то для зупинки його нахабності на авансцену у якості арбітра виходить третя сторона – уряд або інший регулюючий орган. Регулювання полягає у посередництві при суперечках зажерливого монополіста і беззахисного споживача. В результаті такого узгодження за участю регулятора у країнах Заходу і досягаються прийнятні для обох сторін ціни і тарифи. Не треба пояснювати, що у нас десятикратно завищені тарифи є плодом зговору монополістів і корумпованої влади, які спільно наживаються на беззахисних і ошуканих споживачах. НКРЕКП ж є фіговим листком для утвердження злочинних тарифів і надання уявної легітимності незаконному збагаченню керівників держави і працівників «Нафтогазу».

3. Узгодження тарифів на газ не є формою фіксування собівартості його виробництва, що теж сповідується у внутрішньому дискурсі. Споживачів не цікавлять витрати у виробництві. Їх цікавлять відносні вигоди чи невигоди від використання блакитного палива порівняно з використанням альтернативного палива чи енергії. Тому прийнятність тарифа для споживача залежить від того, нижчою чи вищою є його ставка відносно вартості послуги при використанні альтернативного джерела. Звичайно, умовою запровадження цивілізованої моделі тарифоутворення є вільний вибір споживачами альтернативних джерел енергії та альтернативних постачальників послуг, чому максимально протидіє монополістична система і нейтральною залишається центральна і місцева влада.

4. Механізм житлових субсидій, який компенсує шалені ставки тарифів, фактично штучно вивів енергетичний комплекс з реального сектора економіки. Він живе на утриманні влади і паразитує на усіх інших галузях національного господарства. І при цьому цей комплекс отримує небачені доходи і купається у надприбутках, створюючи джерела для системного хабарництва. Можна сказати, що така модель енергетики руйнує національне господарство і створює умови для розкладання і деградації самого енергетичного комплексу. На мій погляд, була запущена найбільша фінансова афера у новітній історії країни, яку треба, нарешті, розвінчати і утилізувати.

Отже, треба:
– перейти до нової моделі тарифоутворення, яка б давала узгоджене зі споживачами значення ставок тарифів на газ та інші енергетичні послуги, доступних для максимально великої чисельності населення; ставки тарифів потрібно об’єктивно знизити (у декілька раз) і це дозволить мінімізувати витрати бюджету на житлово-комунальні субсидії (з 60 до 10-12 млрд.грн.);
– забезпечити доступність для роздрібних споживачів альтернативних енергетичних джерел і сприяння державою створенню автономних енергетичних мереж; включити державу до складу інвесторів обладнання альтернативної енергетики;
– реорганізувати Національну комісію з регулювання енергетики і ЖКП, зокрема, позбавивши її прав встановлювати тарифи на газ та інші енергетичні послуги і зобов’язавши її контролювати витрати і якість послуг монополістичних постачальників;
– демонополізувати компанію «Нафтогаз України», позбавити її одноосібних прав на імпорт блакитного палива, розділити її на декілька конкурентних підприємств та виділити сервісні структури;
– реорганізувати Кабінет міністрів, скасувати проміжні адміністративні органи, ліквідувати державні монополії у інших секторах економіки, врегулювати призначення, рівень й умови оплати і преміювання керівників держкорпорацій, позбавившись ганебних явищ встановлення ними самими собі багатомільйонних зарплат.

Джерело: Володимир Лановий