Економіст і політик Володимир Лановий

Здійснивши революцію Гідності, українці думали, що назавжди викорінили той донецький кримінально-олігархічний бур`ян, який став перешкодою на шляху до справедливості, добробуту і європейської цивілізації. Проте дуже скоро люди зрозуміли, що післяреволюційна влада не стала поборником демократії, гуманності та прав простого українця. Вона взяла на озброєння інший девіз: «Чиновницьке самозбагачення – понад усе, навіть якщо для цього треба продати власні землю, народ, державу». І ніякі антикорупційні органи, створені для протидії свавіллю у владі, не можуть зупинити розповзання епідемії чиновницького злодійства.

Щоб захистити вкрадені мільйони і мільярди від людського обурення, незадоволення і гніву, брехлива «еліта» почала нарощувати чисельність і озброювати внутрішні війська. У час війни з Росією та її найманцями найбільш бурними темпами збільшувалася не армія, а національна гвардія та поліція, які мають захистити владоможців від мирних мітингів, страйків і маніфестацій. Чисельність службовців внутрішніх силових міністерств і відомств за останні чотири роки підстрибнула майже у півтора разу – з 261 до 373 тис. чол. Це замість того, щоб за контрактом йти боронити Вітчизну. Невже не було достатньо тієї чисельності міліціонерів, що була у 2013 році, чи нам не потрібне посилення на фронті? Тисячі молодих людей в поліцейській і гвардійській уніформі, які могли б своєю працею дати нашому народу додаткові доходи і накормити голодних, тиняються зі зброєю по центру Києва з абсолютно відчуженим виразом обличчя.

За цей же період витрати на утримання даних внутрішніх силових структур збільшилися у 5 разів: з 16 млрд грн до 76 млрд. Гелікоптери з Франції направляють не у Збройні Сили, а у МВС. Від кого влада збирається захищатися усередині країни?

Корупційною владою були також відкинуті прагнення Майдану підняти підприємницьку активність і утвердити позиції середнього класу як гаранта нашого руху до високорозвинутої й заможної країни. Спрут розпустив свої щупальця, щоби висмоктати кров і вдушити усіх незалежних і здібних підприємців, особливо непідвладного корупційному чиновництву і правоохоронцям інформаційно-технологічного бізнесу. Податківцям та іншим митарям вдалося розгромити малий і середній бізнес і скоротити загальну чисельність працюючих в Україні за офіційними даними з 19,3 млн чол. у 2013 році до 16,1 млн у 2017-му, тобто майже по мільйону на рік. То хто суспільству більше необхідний: люди, що створюють вартість і добробут чи паразити, які без хабарів не бажають виконувати свої обов`язки з надання послуг громадянам?

На хвилі вселюдського революційного підйому не вдалося у 2014 році також створити сильний, кваліфікований та моральний уряд, який би зупинив грабіж і поставив країну на рівень найбільш розвинутих країн Європи. Навпаки, за 4 роки після Євромайдану оборотнями при владі була пошматована нація, склали голову на Майдані та Донбасі найкращі її представники, скривджені слабкі, незаможні українці, зруйнована економіка.

Як таке могло трапитися і як нам побудувати уряд, за який би не було соромно та який би забезпечив Україні процвітання?

ЧИМ БІЛЬШЕ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ, ТИМ МЕНШЕ СВОБОД

Майдан був вираженням найвищого рівня активності громадянського суспільства. Після нього серед активістів та експертів побутувала думка, що він діятиме як інтеграційний інститут – постійно діючий громадсько-політичний центр – заради захисту прав, свобод, інтересів і гідності української громади та її громадян. Здавалося, що Майдан зможе стати координатором різних акцій, перш за все з метою контролю за виконавчою владою та недопущення нею зловживань.

Влада вирішила інакше: вона звабила «представників громадськості» до різного типу громадських та експертних рад, утворених при міністерствах, державних адміністраціях, Кабінеті міністрів тощо. Такі ради функціонували і раніше, за часів і Ющенка, і Януковича. Авторитетні громадські активісти спокусились, як вони вважали, новими можливостями контролю за чиновниками чи навіть впливу на останніх для вирішення «особливо важливих питань». До подібних рад подалися досить пристойні люди. На жаль, вони не зрозуміли усю згубність такої моделі взаємодії влади і громадянського суспільства. По-перше, люди в громадських радах перестали бути громадськими діячами – вони стали продовженням самої влади та її поборниками. По-друге, спроба диктувати чиновникам ті чи інші рішення не є функцією громадськості. Для цього і відбирають фахівців на держслужбу. Тому пропозиції громадськості можуть бути просто некваліфікованими. По-третє, при такому підході громадянське суспільство роз`єднується на окремі групи за інтересами, і ці групи поступово перетворюються у лобістські структури. (Я просто шаленію, коли чую про громадську раду при Управлінні поліції у місті Києві). Чиновницький спрут задоволений: він своїми щупальцями затягнув активістів у болото і тепер у нього є власне слухняне «громадянське суспільство».

З цих причин і через війну на Сході країни Майдан як громадсько-політичний центр був владою знешкоджений. Громадянське суспільство, яке тільки но себе усвідомило як частину великого цілого, розсипалося. Окремі його складові були перекуплені (наприклад, стали депутатами) чи знищені олігархатом ( в тому числі виштовхуванням в політичну еміграцію). А влада не може бути правдивою і відповідальною при відсутності громадянського суспільства.

ТРЕБА РОБИТИ ВИСНОВКИ

На мій погляд, революційні Майдани 2004 і 2013-2014 років були тим щаблем народного обурення і гніву, коли людському терпінню прийшов кінець і громадяни не бачили іншого виходу з конфлікту з «верхами». Такий момент міг наступити й у останні тижні цього року, коли режим Порошенка відважився ввести воєнний стан і мав плани скасувати президентські вибори. Тоді суспільство було б поставлене у безвихідь і люди піднялися б, як мені здається, на нове мирне повстання.

Чому не мали результатів інші масові громадянські протести і маніфестації, що відбувалися у це похмуре чотирьох-ліття: валютний, тарифний майдани, Міхо-майдан «За імпічмент» та інші? Тому що у відповідний час «чаша людського терпіння» ще не була переповнена і протестні акції були тільки підготовчими, попереджуючими.

Зараз накопичення загального невдоволення, очевидно, наповнило під край «чашу терпіння». Всеохоплююча корупція,багатомільйонні зарплати урядовців і керівників державних монополій, завищення тарифів на газ і послуги ЖКГ, трьох-кратний провал валютного курсу гривні, здорожчення лікарських засобів у 4-5 разів, фактичне замороження пенсій і соціальних допомог в умовах галопуючої інфляції, масові крадіжки банківських вкладів громадян, запровадження непомірних податків і штрафів – що ще може вигадата ця влада?

У Порошенка спрацював інстинкт самозбереження (проте, я впевнений, йому підказали впливові особи так поступити). І слава Богу, що він – на радість Москві – не довів країну до краю.

Після волевиявлення громадян і виборів нового Президента треба буде з наступного дня приступити до відродження громадянського суспільства, як інституту, незалежного від влади та який має можливості її контролювати. Про це далі.

ВІДРУБАТИ У СПРУТА ЩУПАЛЬЦІ І ОЧИСТИТИ ВОДОЙМУ

Наступним кроком оздоровлення нашої держави є скорочення чисельності внутрішніх військ і поліції, податківців, видалення з ДФС податкової поліції та інших каральних структур. Ми зможемо щорічно економити по цій статті добрих 30 млрд. бюджетних гривень.

Що має зробити нова влада для відродження громадянського суспільства?

  • ліквідувати вплив олігархів на ТБ;
  • забезпечити дію кодексу свободи журналістів;
  • зняти утискання свободи висловлювань в Інтернеті;
  •  дати можливості вільного проведення громадських акцій, забезпечити їх реальну охорону і сприяння їх проведенню поліцейськими підрозділами;
  • обов`язково реагувати владним органам на вимоги протестантів і карати інертних держслужбовців;
  • зняти заборони проведення страйків у окремих галузях національного господарства (як на залізничному і авіаційному транспорті та інших);
  • влада не має права забороняти проведення масових зібрань, як Майдан, народне віче, пікетування, страйки, демонстрації і т. і.;
  • влада має підтримувати ініційовані громадськістю петиції, плебісцити, референдуми, дострокові перевибори органів влади (в тому числі у віртуальному просторі);
  • чиновники мають сприймати вимоги громадян як об`єктивну реальність і втілювати їх у життя.

(далі буде)

Джерело: Володимир Лановий