Євген Якунов, журналіст

Почати варто здалеку. З того дня, коли Порошенко зробив сильний хід, призначивши Саакашвілі губернатором Одеської області. Мета була зрозумілою – зібрати під крилом нової влади сильних особистостей, здатних ламати стару, корумповану систему.

Сказавши А, президент змушений був сказати й Б – надати колишньому грузинському президентові українське громадянство.

Чи знав він, що на Саакашвілі заведені кримінальні справи на батьківщині? З інтернету про це знали всі. І цілком слушно вважали, що це красивий хід нашої влади для того, аби убезпечити Саакашвілі від запитів про його екстрадицію. І схвалювали цю комбінацію.

Ніхто не заморочувався дотриманням закону в цій справі. Саакашвілі позиціонувався як «друг президента», «великий друг України», а кримінальні справи проти нього в Грузії сприймалися як політична помста.

Хтось за нього заповнив анкету і розписався, хтось (а може – всі) знав, що правди писати в анкеті не можна і закрив на це очі. Хтось, можливо, попереджав Порошенка, але безрезультатно. Бо що вирішив Сам, те й є законним.

Втім, у сильних особистостей є свої вади (чи особливості) – вони прагнуть влади. Коли Саакашвілі очолив Одеську область, усі розуміли, що це тимчасово, бо його готують на прем`єра. Оскільки прем`єрське крісло було зайняте, йому порадили зробити все, щоб його звільнити. Хто порадив? А хто в нас може таке порадити?

Яценюка зрештою відправили у відставку. Але голосів за Саакашвілі-прем`єра не назбиралося. Тим більше, що він посварився з Коломойським і народнофронтівцями.

Саакашвілі лишився ні з чим. Але він не та людина, щоби не боротися за владу. І почав свою передвиборчу кампанію.

Відставка з глави ОДА розв`язала руки, але зменшила авторитет і вплив.

Маючи рейтинг трохи більше 1,5% він навряд чи міг сподіватися пройти в парламент разом із своєю політичною силою. Жодні ж політичні союзи в нашому політикумі неможливі, бо всі продають усіх. Ані Гриценко, ані Тимошенко, ані, гадаю, Садовий не збиралися бути другими-третіми номерами в компанії Саакашвілі. Найєм з Лещенком та Гацьком хоч і готові були доєднатися, але жодним чином розбудовою власної сили не займалися.

Саакашвілі намертво випав з публічного простору і варто було просто дати йому досидіти до виборів.

Але хтось вирішив повернути фабулу: Саакашвілі зненацька позбавили громадянства. Хтось через два роки раптово «прозрів». І причина, очевидно, не в тому, що в Міхо побачили конкурента Петру Олексійовичу. Можливо, це одна з домовленостей з новою владою Грузії в обмін на потеплішання стосунків, так в усякому разі виправдовували хід з припиненням громадянства деякі провладні політологи.

Можливо, з геополітичної точки зору цей хід і здається сильним, але з гуманітарної – він є дещо сумнівним. Позбавляти людину громадянства, аби її можна було передати владі країни, з якою у колишнього президента не дуже теплі стосунки?

Бо ж як не крути, Саакашвілі не ворог Грузії, він ворог нинішнього правлячого режиму Грузії. Режим зміниться і цілком можливо, звинувачення з Міхо знімуть.

Здалося, що цей хід української влади Саакашвілі сприйняв ледь не з вдячністю: завдяки йому він опинився у звичній для себе стихії вуличної боротьби. Нав`язливо анонсований перехід ним кордону давав підстави очікувати знатного шоу. Яке й відбулося.

Хоча можна було його уникнути. Просто давши можливість Саакашвілі перейти кордон, і вже на нашій території надсилати йому «пред`яви». Але комусь захотілося пообіцяти «розстрілювати всіх при перетині кордону», хтось нагнав тітушок. Хтось «замінував» пункт пропуску і заборонив поїзду перетинати кордон. Хто цей «хтось»? І чому він не прорахував наслідки?

Саакашвілі навряд чи зупиниш таким чином.
Порушення закону про кордон для нього дрібниці. Порушення проти нього кримінального провадження – теж. Він уже подався як кажуть російською: «во все тяжкие». Можна бути впевненим, на жодні допити до прокуратури він не ходитиме. Намагання захопити його за дпомогою спецназу і запроторити до СІЗО, боюся, завершиться кровопролиттям, бо ж опального губернатора стереже, мабуть, озброєна охорона.

Якщо ж арешт, а надто передача його грузинській стороні відбудеться, то виграє від усього цього Тимошенко, яка обрала тактику Головної захисниці «переслідуваного через політичні мотиви» Міхо, так само як колись Яценюк грав роль «захисника скривдженої» під час суду над самою Юлією Володимирівною. Вона почне масові вояжі Європою і світом, піднімаючи на ноги ОБСЄ та ін.

Намагання деяких політиків і політологів збурити суспільство проти Саакашвілі, порівнявши його то з Гіркіним, то з Януковичем, або ж твердженням про якусь «окупацію України грузинами» – людині неупередженій здається малопродуктивними. В усякому разі жодних бонусів воно владі не дасть. А от розв`язати руки таким, як Ківа, може.

На мою думку усім розумним людям в цій ситуаціїї треба грати на пониження градусу напруги. Притамувати мову ворожнечі один до одного. Політичну конкуренцію слід повернути у колію суто політичних засобів.

Звичайно, справи про незаконний перетин кордону треба ініціювати, але не педалювати їх хід. Суспільство має заспокоїтися.

Свого часу Порошенко зумів вийти із складної ситуації з блокадою Семенченком і Ко залізниці в ОРДЛО. Це призвело до економічних втрат, але з точки зору стабільності в суспільстві мало позитив.

Як образно висловився мій колега: «треба дати болоту затягнутися ряскою». І чекати чергових виборів, де електорат скаже своє слово.

Джерело: Евгений Якунов

БЕЗ КОМЕНТАРІВ